Page 135 - 6094

- перша - витрати на утримання і експлуатацію машин та механізмів;
- друга - витрати на організацію і управління виробництвом.
“Витрати на утримання і експлуатацію машин і механізмів” охоплюють
широке коло витрат, необхідних для роботи устаткування в режимі виробничого
процесу, а також для підтримки його в стані готовності до експлуатації (амортизаційні
відрахування, витрати на електроенергію, стисле повітря, змащувальні матеріали,
інструмент, обслуговування та ремонт і т. п.).
До витрат на організацію і управління виробництвом відносяться: оплата праці
управлінського персоналу виробничих підрозділів, витрати на інформаційне
забезпечення управління, амортизація і зміст будівель, споруд, їх ремонт, витрати на
обслуговування виробництва і т.д.
На загальновиробничі витрати складають кошторис для кожного виробничого
підрозділу (цеху, ділянці) на рік з квартальним розбиттям. На одиницю кожного виду
продукції їх розраховують методом розподілу пропорційно до вибраної бази.
Найпоширенішим на вітчизняних підприємствах є розподіл загальновиробничих
витрат пропорційно до основної зарплати виробничих робітників. У цьому випадку
Соп = Сорзп × Роп / 100, (7.7)
де Соп – загальновиробничі витрати на одиницю продукції, грн.;
Сорзп – основна заробітна платня виробничих робітників на одиницю продукції, грн.;
Роп – співвідношення загальновиробничих витрат і основної зарплати %.
Величину Роп обчислють по цеху (виробництву) як відношення річного
кошторису названих витрат до фонду зарплати за цей же період. Основною перевагою
цього методу є його простота. Проте він має і серйозні недоліки, перш за все щодо
розподілу витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування:
- по-перше, зарплата не є точною базою розподілу цих витрат, оскільки в умовах
різного рівня механізації праці вона адекватно не відображає витрат машинного часу;
- по-друге, при такому розподілі витрати на кожний виріб визначають як середні
по підрозділу незалежно від того, на якому устаткуванні виріб обробляють;
- по-третє, при комплексній механізації і автоматизації виробництва у функціях
робітників починають переважати функції контролю і регулювання роботи виробничих
систем. У цих умовах заробітна плата не може нормуватися по-операційно, а, отже, не
може бути базою розподілу інших витрат.
Значною мірою можна усунути цей недолік, розподіляючи загальновиробничі
витрати пропорційно часу обробки виробів, тобто на основі середніх витрат на одну
машино-годину роботи устаткування. Цей метод достатньо поширений у зарубіжній
практиці, але він також є неточним.
По-перше, витрати на організацію і управління виробництвом залежать не
тільки від кількості машинного парку і часу його роботи, але і від кількості працівників
і трудомісткості процесів. Тому розподіл цих витрат з використанням такої бази можна
вважати обґрунтованим, якщо тудомісткість і машиномісткість різних видів продукції
не дуже різняться.
По-друге, цей метод не враховує, що експлуатаційні витрати в одиницю часу на
різних машинах будуть різними внаслідок того, що машини мають неоднакову вартість,
потужність двигунів, вимагають застосування різного додаткового інструменту і т.п.
В умовах підвищення вимог до точності калькуляції, перш за все в
машиномістких галузях, розподіл загальновиробничих витрат доцільно здійснювати
окремо по їх частинах, тобто витрати на утримання і експлуатацію машин і механізмів
розподіляти по одній базі, решту частини - по іншій.
Одним з найбільш обґрунтованих є визначення витрат на утримання і
експлуатацію машин і механізмів на один виріб залежно від часу його обробки і

135