Page 133 - 6094

7.5. Калькуляція собівартості

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце
займає калькуляція - визначення собівартості окремих виробів. Вона необхідна для
вирішення ряду економічних задач:
1. Обґрунтовування ціни виробу.
2. Визначення рентабельності виробів.
3. Аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах.
4. Розрахунку ефективності різних організаційно-технічних заходів.
Для визначення витрат на одиницю товару використовують класифікацію за
статтями витрат (калькуляційними статтями). Калькуляція дозволяє врахувати витрати
безпосередньо пов'язані з виробництвом конкретного виробу. До цих витрат входять як
матеріальні витрати, так і витрати на налагодження, обслуговування та управління
виробництва даного виду виробу. Калькуляцію складають за аналогічними статтями
витрат, що і собівартість товарної продукції по підприємству в цілому, але в разі
потреби, в окремих галузях виникає необхідність виділення окремих статей витрат.
На промислових підприємствах розробляють планові і звітні калькуляції.
Перші розробляють на плановий період за плановими витратами.
Другі - відображають фактичні витрати на випуск і реалізацію продукції.
Порівняння планових і фактичних калькуляцій дозволяє виявити відхилення у
витратах і визначити спосіб їх зниження.
Калькулювання – це обчислення витрат на одиницю продукції, робіт, послуг за
статтями витрат.
Калькуляційною одиницею є одиниця кількісного виміру продукції (штуки,
тонни, метри тощо.

Методика обчислення основних статей калькуляції
Існують різні методи калькуляції продукції. Їх застосування залежить від
особливостей виробництва, призначення калькуляцій, традицій підприємства і т.п.
Перш за все слід розрізняти методи калькуляції залежно від повноти обліку витрат. За
цією ознакою виділяють:
1. Калькуляцію за повними витратами
2. Калькуляцію за неповними витратами.
Відповідно до першого методу всі операційні витрати підприємства як
виробничі, так і невиробничі (адміністративні, збутові) повністю відносяться на
собівартість продукції. Це був традиційний метод калькуляції у вітчизняній
промисловості до 2000 року. Його застосовують у певних межах і у світовій практиці.
Його перевага полягає в достатній універсальності. Така собівартість виробів дозволяє
визначити їх рентабельність; оскільки повна собівартість служить базою ціни, остання
може бути визначена з використанням моделі ціноутворення “собівартість плюс
прибуток”
Разом з тим калькуляція за повними витратами має недоліки. До основних з них
відносяться: складність калькуляції і його трудомісткість у багатопродуктовому
виробництві внаслідок складної процедури розподілу непрямих витрат; неточність
калькуляцій через неможливість точного розподілу непрямих витрат; неповне
відшкодування невиробничих витрат у певному періоді, якщо збільшуються залишки
готової продукції на складі і т.п.
Калькуляція за неповними витратами теоретично була обґрунтована в 20-х
роках XX сторіччя. Сутність даного методу полягає в тому, що не всі витрати
включають до калькуляції. Це спрощує калькуляцію і робить його більш оперативною.

133