Page 96 - 6093

96 РЕКРЕАЦІЙНІ СПОРУДИ ТА КОМПЕКСИ

агрорекреаційні села, селища садівницьких товариств, агропарки – села з прилеглою
ландшафтною територією, фермерські господарства та хутірські поселення.
Важливими туристично-екскурсійними об’єктами, що формують середовище
сільського туризму, є пам’ятки матеріальної культури, пов’язані з життям, побутом,
виробничою діяльністю мешканців – млини, вітряки, колиби, крупорушки, традиційне
селянське житло, ремісничі майстерні й т. п. Специфікою середовища для агротуризму є
створення малих підприємств національної кухні та народних художніх промислів – ткацтва,
вишивки, гончарства, писанкарства, лозоплетіння тощо. Цей вид туризму відкриває традиції
та побут, культурні особливості етнічних груп різних народностей. У найбільш завершеній
формі сільського туризму рекреанти приймаються як члени сільської родини, живуть і
харчуються в будинку сільського жителя, беруть участь у домашніх та сільськогосподарських
роботах. До їх послуг – сауна, катання на конях, санях, купання в природних водоймах,
прогулянки на човнах, риболовля, полювання, збирання грибів та ягід, випасання свійських
тварин, участь у майстер-класах народної творчості тощо.
Зарубіжна практика показує, що сільський туризм належить до таких форм рекреації,
які найдинамічніше розвиваються. Він широко розповсюджений у країнах Західної Європи.
Заслуговує уваги практика розвитку агротуризму у Франції. Проведені тут соціологічні
дослідження громадської думки показали, що за ступенем привабливості сільський туризм
займає друге місце після відпочинку на морському узбережжі. Причиною цьому стали
соціально-психологічні чинники – втома від швидких темпів життя, прагнення змінити
урбанізоване середовище на природне, перенасиченість та екологічне неблагополуччя
традиційних морських і гірських курортів, а також платіжна спроможність рекреантів.
Розвиток туризму в сільській місцевості розглядається також як важливий чинник соціально-
економічного розвитку села – туризм стає додатковим чималим джерелом прибутку
фермерів, надає цікаву роботу молоді та стримує міграцію сільських мешканців у місто.
У часи економічної кризи французький уряд розробив спеціальні програми розвитку
туризму та рекреаційних послуг у сільській місцевості, орієнтовані на формування
рекреаційних районів, зміною функцій сільських населених пунктів у напрямку розвитку
рекреації та сільського туризму. Тут було створено широку мережу невеликих приватних
готелів для обслуговування рекреантів на принципах повного пансіону та напівпансіону
(нічліг плюс сніданок).
У скандинавських країнах набув популярності вид сільського туризму, коли
відпочивальники проживають у автономних комплексах літніх котеджів, розташованих біля
озера, в лісі тощо, однак обслуговуються місцевими мешканцями та продукцією із
фермерських господарств.
Зарубіжний досвід підтверджує, що ініціативні люди в сільській місцевості можуть
успішно поєднувати діяльність у сфері туризму та відпочинку з аграрною, зберігаючи при
цьому традиційний уклад життя і проживати в гармонії з природним середовищем. Така
форма туризму сприяє також збереженню етнічно-релігійних традицій регіону.
В Україні формування рекреаційних сільських поселень із широким спектром послуг
для масового відпочинку та туризму на основі приватного бізнесу починає інтенсивно
розгортатись. Особливо активно цей процес відбувається у Карпатському регіоні. Однак,
домашні готелі, приватні садиби, іншими словами – спонтанно пристосовані житлові споруди
сільських мешканців під біфункціональне житло, безумовно, відбулися як рекреаційні
об’єкти, та низький рівень обслуговування, некваліфікованість кадрів у сфері надання
туристичних послуг не забезпечують відповідного рівня комфортності та не задовольняють
високих вимог відпочивальників. Об’ємно-просторові рішення та планувальні схеми таких
споруд не відповідають сучасним нормам проектування рекреаційних об’єктів. При
спонтанному формуванні рекреаційних поселень часто виникають неоднозначні ситуації,
коли приватне нерегламентоване, стихійне будівництво рекреаційних об’єктів має