Page 7 - 6093

РОЗДІЛ І ОРГАНІЗАЦІЯ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО-ПРОСТОРУ 7

РОЗДІЛ I

ОРГАНІЗАЦІЯ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО-ПРОСТОРУ
1.1 Світовий досвід формування туристично-рекреаційного

середовища

Соціально-економічні, науково-технічні та інші фактори впливають на значення
відпочинку для повноцінної життєдіяльності людини. Раціональна організація системи
відпочинку стає однією з найбільш актуальних проблем сьогодення. Неврегульоване, часто
спонтанне зростання кількості рекреаційних об’єктів, їхнє безсистемне розташування,
обмежена номенклатура відпочинкових закладів тощо не тільки не вирішують даного
питання, але й створюють ряд проблем у архітектурно-розпланувальній організації
рекреаційних систем, порушенні їх екологічної стійкості, втрати естетичної та культурної
цінності рекреаційного середовища. Актуальними стають питання комплексного підходу до
формування рекреаційної інфраструктури із врахуванням як основних принципів
містобудівної організації, так і екологічних, естетичних, соціально-економічних,
демографічних та інших чинників. Розвиток рекреаційної сфери, яка сьогодні формується як
самостійна галузь, – це постійний пошук “компромісу” чи балансу між використанням
природних ресурсів та їх відновленням, між збереженням унікальних природних зон і
задоволенням потреб людини у відпочинку. Сьогодення вимагає нових підходів до
формування як рекреаційного середовища, так і рекреаційної архітектури, яка неодмінно є
продуктом туристичної індустрії.
Туристична діяльність, в сучасному розумінні цього слова, й усе, що з нею пов’язано -
маршрути, квитки, готелі, путівники, дорожні чеки тощо – сьогодні один із найбільш
поширених і прибуткових видів бізнесу. А починалося все прозаїчно просто – в першій
половині ХІХ ст. підприємливий англієць Томас Кук, організувавши спеціалізований поїзд для
мандрівки, поступово привчив привілейовані верстви населення цінувати можливості за
короткий час і невеликі кошти, в комфортних умовах, відчути переваги зміни клімату,
середовища, поєднувати позитивні емоції з оздоровленням та відпочинком. Надаючи
відповідні послуги недорого, він поставив собі за мету привабити велику кількість
відпочиваючих різного соціального статусу. Йому вдалося налагодити регулярні поїздки та
забезпечити мандрівників “дахом над головою”. Такими були перші кроки в розвитку
рекреаційної інфраструктури.
Винятково красиві місця морського узбережжя чи гірських масивів привертали до
себе увагу інвесторів, залучалися великі капіталовкладення для побудови вілл, готелів,
казино, розважальних комплексів тощо. Під впливом капіталу унікальне природне
середовище змінювалося не в кращу сторону, стихійно засвоювалися найбільш привабливі
рекреаційні території. Все створювалося для задоволення потреб заможних людей. “Туризм
для еліти” проіснував у Європі майже до 1936 р., поки введення оплачуваної відпустки не
привело до суттєвого збільшення кількості охочих відпочити за межами домівки.
Туристична мандрівка стала доступною для різних соціальних груп. На жаль, інертне,
на той час, ставлення влади до такого поняття як “туризм” призвело до сумних наслідків.
Туристичні райони піддалися майже нашестю туристів, стали перенаселені, стихійно
перенасичені спонтанними архітектурними спорудами, природне середовище нещадно
знищувалося.
Ще в середині ХХ століття французький соціолог Жофр Роже Дюмазедьє (Dumazedier)
після тривалих емпіричних досліджень і теоретичного аналізу висловлює пророчу гіпотезу
про те, що суспільство входить у “епоху цивілізації дозвілля” (JOFFRE DUMAZEDIER. Vers une
civilisation des loisirs. Edition du Seuil). За останні більше як півтора століття відпочинок із т. з.
“додатку до роботи” перетворюється в самостійний, самодостатній, незалежний компонент
життєдіяльності людини. Автономізація дозвілля, як виду відпочинку, зміна поглядів