Page 12 - 6093

12 РЕКРЕАЦІЙНІ СПОРУДИ ТА КОМПЕКСИ

1.2.2 Перспективи розвитку туризму й альтернативні способи
організації рекреаційного середовища в Україні
Значення рекреації для повноцінної життєдіяльності людини постійно зростає.
Сьогодні туризм формується як окрема галузь, яка має відповідати сучасним вимогам.
Актуальним питанням у сфері рекреаційної діяльності є визначення особливого типу
рекреаційної зони на підставі системного і комплексного дослідження туристичного
потенціалу, архітектурно-ландшафтного та містобудівного аналізу, характеру потреб
населення тощо.
Розвиток рекреаційної сфери пов'язаний також із “екологізацією”, тобто науково
обґрунтованою діяльністю людини, що регулює процес взаємодії суспільства та природного
середовища.
В останні десятиліття спостерігається динаміка росту кількості рекреантів, зміна
пріоритетів форм та видів відпочинку. Туристична мандрівка стала доступною для різних
соціальних груп. Необхідність відпочинку після трудового дня, тижня, місяця, року –
очевидна, адже це відновлює фізичні та духовні сили, знімає емоційну напругу і є
обов’язковим компонентом повноцінної життєдіяльності людини. Надміру урбанізовані
міста, дисгармонійна забудова, яка з’являється навіть у паркових зонах, витіснення
натуральних матеріалів, збільшення кількості транспорту – ці та інші уявні “досягнення”
цивілізації мають негативні для людини наслідки, що призводить до швидкої втомлюваності,
поганого сну, психічних розладів і багатьох інших проблем.
Сьогодні першочерговим завданням у рекреаційній галузі стає вирішення
комплексних задач організації системи відпочинку, в тому числі розроблення нової структури
сітки курортно-рекреаційних об’єктів з урахуванням не тільки соціально-економічних,
демографічних, містобудівних факторів, але й еколого-естетичних. Гармонізація
архітектурно-ландшафтного рекреаційного середовища має стати пріоритетом його
організації.
З початку ХХІ ст. в Україні спостерігаються значні зміни як в організації рекреаційного
простору, так і в концептуальному вирішенні рекреаційних об’єктів зокрема. До недавнього
часу найтиповішими на пострадянському просторі були потужні курортно-туристичні центри,
збудовані за кошти державних капіталовкладень і коштів підприємств, функціонування яких
в умовах ринку виявилося нерентабельним. Сьогодні актуальним стає завдання створення
рекреаційної інфраструктури на основі різних видів колективної і приватної власності.
Наприклад, організація мережі приватних туристичних готелів, пансіонів,
“біфункціонального” житла, об’єктів обслуговування відпочивальників у сільській місцевості
тощо, що не вимагає будівництва великих споруд та комплексів, їх складного технічного
оснащення, а отже, й значних капіталовкладень, не порушує екологічної рівноваги
природного середовища і, однозначно, матиме позитивний вплив на економічний розвиток
територіальної громади.
Просторово розосереджена організація масового відпочинку та туризму, різновидом
якого є зелений туризм, стає альтернативою існуючим потужним центрам рекреаційного
обслуговування. Все більшої популярності набуває екоагротуризм, який відкриває для
туристів нові етнографічні регіони, пам’ятки народної архітектури, особливості життя та
устрою селян. Рекреантам пропонується нетрадиційний відпочинок – проживання у сільській
хатині, народна кухня, перебування на сінокосі, фермі, участь у сільськогосподарських
роботах тощо. У найбільш завершеній формі сільського туризму відпочивальник живе та
харчується в будинку господаря, бере активну участь у сільськогосподарських роботах.
Зарубіжний досвід підтверджує, що ініціативні люди в сільській місцевості можуть
успішно поєднувати діяльність у сфері туризму та відпочинку з аграрною, зберігаючи при
цьому традиційний уклад життя. Така форма туризму, задовольняючи потреби рекреантів, не