Page 11 - 6093

РОЗДІЛ І ОРГАНІЗАЦІЯ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО-ПРОСТОРУ 11

чималим джерелом прибутку фермерів, надає цікаву роботу молоді та стримує міграцію
сільського населення у місто.
Заслуговує уваги практика розвитку агротуризму у Франції. Спад економічної
активності в країні спонукав французький уряд розробити й прийняти ряд програм та
законодавчих актів про розвиток туризму у сільській місцевості. Фермери мають змогу
поєднувати аграрну та рекреаційну діяльність. Цікавий досвід Швеції щодо регенерації
неперспективних сільських районів та історичних поселень з пристосуванням їх під
туристичну функцію. Причому ініціаторами розвитку такої форми зеленого туризму стали не
державні структури, а громадськість.

1.2 Туристично-рекреаційний потенціал України

1.2.1 Проблеми розвитку туристично-рекреаційної галузі
Україна – унікальна своїми рекреаційними ресурсами як історико-культурними так і
природними. Природні рекреаційні ресурси — природні та природно-технічні геосистеми,
об'єкти, явища природи, що створюють умови для відновлення психофізичних властивостей
людини, мають комфортні властивості для рекреаційної діяльності й можуть бути
використані для її організації впродовж певного часу.
Загальна площа земель, придатних для рекреаційного використання, в Україні
становить, млн га: всього 9,4 (15,6 % території), в тому числі рівнинних рекреаційних
ландшафтів — 7,1, гірських — 2,3 (у Карпатах — 1,9, в Криму — 0,4). Близько 7,8 млн га
відносять до умовно придатних для рекреації земель (мають обмежене рекреаційне
значення). Рекреаційні ліси становлять близько 10 відсотків усіх лісів державного лісового
фонду.
Одним з найважливіших чинників лікувальної рекреації є наявність природних
мінеральних вод (близько 500). Найбільша кількість джерел мінеральних вод зосереджена в
західній частині України, зокрема на Закарпатті та Львівщині. Багато джерел - у Луганській,
Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській областях. Є вони також в Івано-Франківській,
Харківській, Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській, Донецькій та
Запорізькій областях. Окремі з них стали основою формування таких відомих
бальнеологічних курортів як Хмільник, Трускавець, Східниця, Моршин, Немирів тощо.
Значні запаси лікувальних грязей в Україні (майже 100 родовищ) зосереджені у
південних та північно-західних областях. На базі грязьових покладів функціонують найстаріші
грязьові курорти — Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Саки, Хаджибейський та ін. У північно-
західних областях поширені торфові грязі, які використовують на курортах Миргород,
Моршин, Немирів, Черче.
До складу туристично-рекреаційного потенціалу України входить більше 100 курортів
та курортних місцевостей, 40 національних природних парків (більше 10 тис. кв. км), 4
біосферних заповідники, державні заповідники (Давній Галич, Хортиця, Кам’яна Могила,
Херсонес Таврійський та ін.), дендропарки, численні пам’ятки садово-паркової архітектури і
заказники. Під охороною держави станом на 2013 р. перебувають 4719 пам’яток історії,
культури та архітектури, з яких 891 – національного значення.
Однак на сьогодні використання природного потенціалу України в цілях рекреації не
перевищує 35-40 %, що зумовлено рядом суб’єктивних та об’єктивних причин, основними
серед яких можна зазначити: застарілий підхід до формування рекреаційних систем,
відсутність локальних досліджень рекреаційних просторів, неефективні наслідки неграмотної
містобудівельної діяльності, невідповідність інфраструктури рекреаційних зон, транспортних
і комунікаційних послуг міжнародним стандартам, економічний фактор тощо.
Ці та інші фактори призвели до занепаду туристичної галузі в країні. Створене в часи
застою рекреаційне середовище не відповідає задоволенню потреб сучасної людини.