Page 5 - 6093

5 РЕКРЕАЦІЙНІ СПОРУДИ ТА КОМПЕКСИ

ВСТУП

Рекреація дослівно з латини означає відновлення, відпочинок. У сучасній термінології
– це діяльність людини, спрямована на відтворення її психофізичних властивостей, розвиток
особистісних цінностей у вільний від роботи й побуту час.
Закономірно, що чим більше людина працює, тим більше потребує відпочинку – після
трудового дня, у вихідні, під час відпустки. Суспільний прогрес, прискорені темпи життя,
часто надмірна урбанізація міського середовища спонукають все частіше шукати затишок у
природі, змінювати звичний спосіб життя, переключатися з розумової праці на фізичну,
поєднувати позитивні емоції з оздоровленням та відпочинком, шукати задоволення
культурних та пізнавальних потреб тощо.
Розвиток рекреаційної сфери, яка включає туристичну галузь є, на сьогодні,
пріоритетним напрямом економіки багатьох країн. Рекреаційна діяльність тісно пов’язана не
тільки з покращенням якості туристичного продукту, медичного обслуговування,
розширенням послуг харчування, торгівлі, побуту, відпочинку та розваг, але й з
природоохоронними заходами. Це постійний пошук “компромісу”, чи балансу, між
використанням природних ресурсів та їх відновленням, між збереженням унікальних
природних зон та архітектурних, етнографічних, історичних пам’яток і задоволенням потреб
людини у відпочинку.
Україна унікальна своїми рекреаційними ресурсами – історико-культурними, етнічно-
релігійними, природними тощо. Однак, використання потенційно рекреаційних територій у
структурі земель України неоднорідне, неповноцінне і, водночас, стихійне, що має негативні
наслідки як для економічного розвитку того чи іншого регіону, так і для його екологічної
ситуації. Адже самого існування об’єктів туристичної привабливості недостатньо. Сьогодення
вимагає сучасного бачення територіальної організації туризму, формування
поліфункціонального архітектурно-ландшафтного середовища для потреб рекреаційної
галузі, створення новітніх курортно-рекреаційних комплексів з урахуванням як вимог
споживача, так і соціально-економічних, містобудівних, екологічних та інших чинників.
Системний, структурований підхід до поняття відпочинку, туризму та оздоровлення спонукає
до пошуку концептуально нових архітектурних рішень щодо створення рекреаційної
інфраструктури в контексті містобудування, архітектурно-ландшафтної організації локальних
зон відпочинку, проектування сучасних рекреаційних споруд та комплексів, формування
цілісної архітектурно-просторової композиції об’єктів курортно-рекреаційної інфраструктури,
не порушуючи екологічної рівноваги природного середовища.
Очевидно, в теперішніх суспільно-економічних умовах для України настала гостра
необхідність науково-обґрунтованих проектних вирішень проблем як територіальної, так і
архітектурно-розпланувальної організації курортно-рекреаційних систем, спільно з
регульованою державною політикою в даній галузі. Адже, на сьогоднішні, існує не тільки
певна неузгодженість термінів і понять, які використовуються в офіційних документах і в
наукових колах, відсутня також взаємопов’язана єдина понятійно-термінологічна система у
даній галузі, незважаючи на те, що процес становлення термінології відбувався як на
законодавчому рівні, так і в науці. Навіть рекреаційне районування території України в
наукових колах відрізняється певними відмінностями, оскільки базується не тільки на
наявних курортно-рекреаційних та історико-культурних ресурсах, але й враховує фізико-
географічні особливості, економічне районування, етнографічні ознаки тощо. Тому, на
сьогоднішні, не має остаточного, узгодженого фахівцями, варіанта ані туристичного
районування території, ані термінології, ані концепції розвитку рекреаційної галузі в межах
адміністративно-територіальних одиниць, ані принципів та методів формування як
розпланувальної структури курортно-рекреаційних систем, так і архітектурно-
розпланувальної організації рекреаційних споруд та комплексів.