Page 61 - 6093

РОЗДІЛ V ТУРИСТИЧНІ КОМПЛЕКСИ 61

РОЗДІЛ V

ТУРИСТИЧНІ КОМПЛЕКСИ
5.1 Туристичні комплекси та їх класифікація

5.1.1 Історія розвитку гірських туристичних комплексів
Соціально-економічні чинники, такі як: демографічні тенденції, життєвий рівень
населення, його зайнятість та наявність вільного часу, культурний розвиток громадян,
розвиток транспорту й техніки та інші фактори мали певний вплив на формування
туристичної галузі. Пропаганда здорового способу проведення вільного часу, поява гірських
клубів і товариств, що організовують альпійські підйоми, піші прогулянки та відпочинок у
горах, сприяли появі перших гірських курортів, які спочатку формуються спонтанно,
переважно на базі гірських поселень.
Альпіністський клуб, що був створений в Лондоні в 1857 р., став відправною точкою в
розвитку туристичної інфраструктури – від притулків до потужних гірських курортів,
формування яких найбільш швидкими темпами відбувалося в Західній Європі. Причиною
цьому були розташування поблизу великих міських агломерацій, високий рівень розвитку
суспільства й традиції. На кінець ХІХ – поч. ХХ ст. (до 1931 року) припадає перший етап
масштабного освоєння гірських районів з метою відпочинку. У західних областях сучасної
України, які на той час перебували під пануванням Польщі, цей процес відбувається в
двадцятих-тридцятих роках того ж століття.
Наприкінці ХІХ ст. в Європі розвивається гірськолижний спорт. Перші зимові
олімпійські ігри в Шамоні-Мон-Блан (фр. Chamonix-Mont-Blanc), до 1921 Шамоні, які
відбулися у 1924 р. та в Сент-Моріці (1928 р.) сприяли активному розвитку зимового
відпочинку, що набуває популярності наприкінці 20-х років у Швейцарії, Франції, Австрії та
Італії. Після проведення в лютому 1931 р. у Швейцарії Міжнародною лижною федерацією
експериментальних гірськолижних змагань починається новий етап розвитку гірських
курортів, будівництво яких орієнтується на експлуатацію їх у зимовий період.
В той час у європейських країнах спостерігається інтенсивне формування гірсько-
рекреаційних комплексів, які попервах мають випадковий характер. Первинна забудова
невеликими готелями, приватними шале, магазинами, ресторанами та іншими закладами
обслуговування мала неврегульований і спонтанний характер, що спричинило неоправдане
захоплення великих територій, подовження транспортних шляхів та інженерних комунікацій і
негативно впливало на рекреаційний потенціал регіону. Вчасні урядові програми, складні
ландшафтні умови регламентували будівництво гірсько-рекреаційних об'єктів, які живописно
вписувались у традиційну архітектуру гірських поселень, що створило специфічний колорит
місць відпочинку в горах.
Другий етап розвитку гірськолижних комплексів припадає на (30-ті – 50-ті рр. ХХ
ст.) й характеризується будівництвом мережі готелів, що функціонують цілий рік, канатних
доріг, призначених переважно для лижників, а також інших спортивних споруд. Будівництво
гірсько-рекреаційних об'єктів відбувається в місцях зі стійкою та сніжною зимою (на висоті
1300 - 2000 м над рівнем моря). Однак, збільшення будівництва призвело до архітектурної
дисгармонії простору та хаосу як у розташуванні, так і в поверховості забудови. Подальше
формування архітектурно-рекреаційного середовища потребувало комплексного підходу
територіальної організації туризму та генерального планування гірсько-лижних курортів.
Особливе місце в історії гірсько-рекреаційних комплексів посідає Сестрієре (Sestriere)
в Італії, де вперше в 1931-1934 роках компанією “Фіат” на висоті 2035 м почалась забудова
території відповідно до єдиного генерального плану, організаційно-функціональною
основою якого став гірськолижний спорт. Зараз у зимовий сезон в Сестрієре буває до 20 тис.
відпочивальників у день, 25 підйомних пристроїв можуть обслуговувати до 10 тис. лижників
на годину (рис. 5.1). У 1948 році в долині Куршевель на основі невеликих альпійських