Page 137 - 4948
P. 137

що розвинулась на місці пізньомезозойських вулканічних дуг
                            і окраїнних морів. Утворення шар’яжів відноситься до кінця
                            крейди — початку палеогену, напрямок їхнього  переміщення
                            —  південний.    Алгано-Великореченська  зона  Корякії
                            знаходить  своє  продовження  в  західній  зоні  Камчатки,
                            геосинклінальний  комплекс  якої  включає  відклади  від
                            верхньої юри до верхньої крейди, а орогенний починається в
                            палеогені.  На  Західнокамчатську  зону  зі  сходу    насунута
                            Східнокамчатська,  яка  продовжується  на  північному  сході
                            Олюторською  зоною  Коряцького  нагір'я.  Ці  зони  мають  в
                            основі  офіолітовий  комплекс альба — верхньої крейди, що
                            змінюється  палеогеновим  флішем.  Основні  деформації,  що
                            включають  шар’яжі,  відносяться  до  початку  міоцену,  коли
                            фліш  у  прогинах  змінюється  моласою.  В  олігоцені  виник
                            Центральнокамчатський             вулканічний        пояс      із
                            продовженням через Петропавлівський трансформний розлом
                            у  Курильську  вулканічну  дугу.  На    півночі    Курило-
                            Камчатський жолоб зчленовується з Алеутським, який виник
                            уздовж  утвореної  наприкінці  крейди  —  початку  палеогену
                            Командоро-Алеутської  дуги.  Між  східним  узбережжям
                            Камчатки  і  Командорськими  островами  відокремилася
                            глибоководна  Командорська  западина.  З  внутрішньої
                            сторони  Курильської  дуги  не  пізніше  олігоцену  —  раннього
                            міоцену    утворилася    аналогічна  Південноохотська
                            западина.    До    початку  міоцену  відноситься  і  закладення
                            глибоководних западин Японського моря.
                                  Японські  острови  належать  до  системи  острівних  дуг
                            Західнотихоокеанського  рухомого  поясу.  Вони  поділяються
                            на  три  регіони  —  о.  Хоккайдо,  північно-східна  частина  о.
                            Хонсю,  південно-західна  частина  о.  Хонсю,  о-ви  Сикоку  і
                            Кюсю й архіпелаг Рюкю. Центральна частина о. Хоккайдо —
                            антиклінорій, складений офіолітами  і  верхньопалеозойсько-
                            нижньомезозойською    осадово-вулканогенною  товщею,
                            прорваною  інтрузіями  гранітоїдів.  Північно-східна  частина
                            Хоккайдо  являє  собою  закінчення  Курильської  острівної
                            гряди,  складена  верхньокрейдовими  —  кайнозойськими
                            вулканітами.         Північно-східна     частина    о.    Хонсю
                            облямовується  Японським  жолобом,  який  зчленовується  на
                            північному сході з Курило-Камчатським.  У  будові  північно-
                            східної    частини  о.  Хонсю  основну  роль  відіграють
                            палеозойські відклади,  починаючи із силуру, які неузгоджено
                            залягають на метаморфітах докембрію. Палеозой в основному
                            представлений       теригенними       товщами,      на    заході


                                                           136
   132   133   134   135   136   137   138   139   140   141   142