Page 32 - 4921

Додам, що в такій системі цілі світові регіони, частково включаючи навіть і благополучну Європу,
виявлялися на периферії глобальних економічних процесів, а значить - і за рамками прийняття ключових
економічних і фінансових рішень.
Крім того, створений добробут розподілився досить нерівномірно, як всередині країн, між
верствами населення, причому це стосується навіть високорозвинених держав, так і між різними
країнами і регіонами світу.
Для значної кількості людей, як і раніше, комфортне житло, освіта, якісна медицина залишаються
недоступними. І світовий підйом останніх років радикально не змінив цю ситуацію.
Нарешті, ця криза є ще й результатом завищених очікувань. Були невиправдано роздуті апетити
корпорацій стосовно постійно зростаючого попиту. Гонка фондових індексів і капіталізації очевидно
стала домінувати над підвищенням продуктивності та реальної ефективності компаній.
На жаль, завищені очікування існували не тільки в бізнес-середовищі. Вони задавали швидке
зростання стандартів особистого споживання, насамперед, в розвинених країнах. Зростання, яке - і це
потрібно відкрито визнати - не було підкріплене реальними можливостями. Це було не зароблене
благополуччя, а благополуччя в борг, за рахунок майбутніх поколінь. Вся ця "піраміда очікувань"
повинна була рано чи пізно впасти, що, власне, і відбувається на наших очах.
Шановні колеги.
Відомо, що в часи кризи існує сильна спокуса простих і популістських рішень. Але якщо лікувати
тільки симптоми хвороби, то в підсумку можна отримати набагато важчі ускладнення.
Звісно, уряди всіх країн, лідери бізнесу зобов'язані діяти максимально рішуче. Тим не менш,
навіть за таких форс-мажорних обставин, важливо уникати кроків, про які доведеться шкодувати в
майбутньому. І тому хотів би почати з того, чого, на наш погляд, не варто було б робити, і чого ми в Росії
хочемо уникати.
Не можна дозволити собі скотитися до ізоляціонізму і нестримного економічного егоїзму. На
саміті «Великої двадцятки» лідери провідних економік світу домовилися утримуватися від зведення
бар'єрів на шляху світової торгівлі та руху капіталів. Росія не поділяє ці погляди. І навіть якщо в умовах
кризи певне посилення протекціонізму виявиться неминучим, що ми, на жаль, і спостерігаємо сьогодні,
то тут всім нам потрібно знати почуття міри.
Друга можлива помилка - це надмірне втручання в економічне життя з боку держав, сліпа віра у
всемогутність держави.
Так, посилення її ролі в умовах кризи - це природна реакція на провали ринкового регулювання.
Однак замість того щоб зайнятися вдосконаленням ринкових механізмів, з'явилася спокуса максимально
розширити безпосередню участь держави в економіці.
Зворотний бік антикризових заходів майже у всіх країнах - це концентрація в руках держави
надлишкових активів.
У Радянському Союзі в минулому столітті роль держави була доведена до абсолюту. Що, врешті-
решт, призвело до тотальної неконкурентоспроможності нашої економіки і ми за це дорого заплатили.
Цей урок нам дорого обійшовся. Упевнений, ніхто не хотів би його повторювати.
Не можна закривати очі й на те, що протягом останніх місяців відбувається розмивання духу
підприємництва. У тому числі - принципу особистої відповідальності людини - підприємця, інвестора,
акціонера - за власні рішення. Немає ніяких підстав вважати, що, переклавши відповідальність на
державу, можна досягнути кращих результатів.
Тут в залі дуже багато лідерів бізнесу. І я розумію, що завжди є спокуса прилучитися до джерела
державного благополуччя. Але по-перше, воно вичерпне, а по-друге, не завжди ефективне.
І ще, що стосується прямої зони відповідальності держави, протидія кризі не повинна обертатися
фінансовим популізмом, відмовою від відповідальної макроекономічної політики. Необґрунтоване
31