Page 14 - 4918

1.2 ОСНОВНІ ЗАСАДИ РЕСТАВРАЦІЇ ТА КОНСЕРВАЦІЇ

Проблема збереження культурної спадщини з часом

визнається однією з найзначніших проблем, що виникли перед

суспільством. Швидке перетворення навколишнього середовища,

що виявляється в урбанізації старих центрів проживання та у

різкій зміні традиційного сільського ландшафту, призвело до

становлення нового погляду на пам'ятки архітектури не тільки як

на індивідуальний прояв творчого генія, але і як на частину

глобального екологічного комплексу, від збереження якого

залежить майбутнє людства. Пам'ятки минулого та, частково,

творіння архітектури призначені протистояти тенденціям

дегуманізації, що виникають як побічний ефект прискореного

індустріального розвитку.

Теоретичні засади реставрації пам'яток архітектури були

закладені в середині минулого століття. До середини ХХ століття

сформувалась досить конкретно визначена теорія наукової

реставрації, основні положення якої після 1-го Міжнародного
конгресу архітекторів і технічних спеціалістів з історичних

пам'яток в Афінах (1931 р.) знайшли своє чітке вираження у

Хартії реставраторів Італії (1932 р.). У колишньому СРСР основні

принципи цієї теорії одержали відображення у відомій статті

академіка І. Е. Грабаря. Основні принципи цієї теорії, зокрема і

найважливіший з них – ‖реставрація повинна припинятись там,

де починається гіпотеза‖, – закріплені Венеціанською хартією 11 -

го Міжнародного конгресу архітекторів та технічних спеціалістів

(1964 р.). З метою захисту всесвітньої культурної спадщини

держави-члени UNESCO прийняли у 1972 р. ―Конвенцію про

захист всесвітньої культурної та природної спадщини‖, засади якої

13