Page 11 - 4837

Лекція 3
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ АУТЕКОЛОГІЇ. ЕКОЛОГІЧНІ
ЧИННИКИ СЕРЕДОВИЩА

3.1 Аутоекологія як факторіальна екологія.
3.2 Визначення «середовище» та типи середовищ.
3.3 Закон єдності організму та середовища (В.І. Вернадський).
3.4 Екологічні фактори, умови, ресурси.
3.5 Основні закони факторіальної екології.

3.1 Аутоекологія як факторіальна екологія

Аутоекологія (факторіальна екологія, екологія видів) – розділ екології, що
вивчає взаємовідносини окремих видів організмів з довкіллям.
Завдання аутекології – виявлення фізіологічних, морфологічних та інших
пристосувань (адаптацій) видів до різних екологічних умов: режиму зволоження,
високим і низьким температурам, засоленню ґрунту (для рослин).

3.2 Визначення «середовище» та типи середовищ

Будь-який живий організм, що населяє нашу планету існує залежно від
умов «живої» та «неживої» природи. Аналізуючи умови, в яких проходить
реальна життєдіяльність рослин і тварин та існує людина, дослідники широко
застосовують поняття: середовище, навколишнє середовища, природнє
середовища і т.п.
Середовище – найбільш загальне поняття, цим терміном позначають усе,
що оточує даний об'єкт. Cередовище життя живих організмів – це вся сукупність
конкретних абіотичних та біотичних факторів, за яких існує дана особина,
популяція або вид.
Природне середовище – це об'єктивно існуюче середовище будь-якого
живого організму, в тому числі й людини.
Соціальне середовище – це сукупність оточуючих людину суспільних,
матеріальних, духовних умов її існування та діяльності. Воно, по суті, охоплює
всю суспільно-економічну систему, в межах якої перебуває людина.
Екологія як наука, що вивчає взаємовідносини організмів з навколишнім
середовищем, чітко визначає поняття середовища, при цьому акцентується, що
середовище існування може мати відмінні за хімічними та фізичними
властивостями умови.
Типи середовищ:
Водне середовище. Має підвищену густину, але відрізняється відносно
постійними умовами. Температура коливається у невеликих межах, завжди

11