Page 120 - 4830

- оглеєність (глибина і ступінь);
- змитість (ступінь);

- вміст рухомих поживних речовин (фосфору і калію).
Завдання полягає в знаходженні еталонного ґрунту з високою

врожайністю та оптимальними характеристиками властивостей.
Як загальні підходи при виборі еталонного ґрунту приймають те, що він

повинен бути зональним, репрезентативним за площею, автоморфним,

нееродованим, з найбільш потужним гумусовим горизонтом при найвищому

показнику вмісту гумусу, з оптимальною кислотністю, найбільш

сприятливими агрофізичними властивостями і високою врожайністю

конкретної культури.

Валові запаси гумусу в ґрунті визначають за формулою:

(5.1)

де H – валові запаси гумусу, т/га;

A – потужність гумусового горизонту, м;
3
B – об’ємна маса ґрунту, г/см ;

P – вміст гумусу, %.

Валові запаси гумусу в ґрунті розраховують окремо для горизонту 0 – 20

і 20 – 40 см, а потім сумують. Це пов’язано з тим, що вміст гумусу у

верхньому горизонті значно вищий, ніж у підстилаючому. У результаті

розрахунків визначають середньозважені показники валових запасів гумусу

за групами ґрунтів, на основі яких потім складають шкалу бонітування.

Для визначення запасів рухомих форм поживних речовин у ґрунті

використовують формулу:

N =1000 ·A · B · K , (5.2)

де N – запаси азоту (фосфору, калію), кг/га;

A – потужність кореневмісного шару, м;

3
B – об’ємна маса ґрунту, г/см ;
K – вміст азоту (фосфору, калію), кг/т ґрунту.

121