Page 57 - 4799
P. 57

У  зв’язку  з  процесами,  які  наведено  вище,  уран  розсіюється  у
                  залишкових мінералах кори вивітрювання і вміст первинних мінералів урану
                  неперервно зменшується.
                         Сполуки  урану  володіють  здатністю  вилуговуватися.  Найбільша
                  ймовірність до цього процесу притаманна вторинним мінералам і породам, у
                  яких  вони  розсіюються,  що  обумовлює  їх  низьку  стійкість  до  фізичних  і
                  хімічних перетворень.
                         Найбільш  сприятливі  умови  для  утворення  осаду  урану  є  кисневі
                  потенціали,  а  також  наявність  у  геологічних  розрізах  органічних  сполук  і
                  сульфідів.
                         Процеси  адсорбції  радіоактивних  ізотопів  U,  Th,  Ra,  найбільш
                  інтенсивно проходять на глинистих і органічних сполуках, а також на осадах
                  гідрату  заліза,  алюмінію,  кремнію  спільно  із  фосфатними  мінералами.
                  Підвищена сорбційна здатність вказаних колоїдів обумовлена тим, що вони
                  несуть  катіони  урану,  торію  і  калію,  мають  електричний  заряд,  як  правило
                  від’ємний.
                         Підвищена радіоактивність глин у значній мірі обумовлена утворенням
                  та накопиченням у мінералах нерозчиненого гідроокису урану UO 2(OH) 2 при
                  рН = 4,2, який близький до рН = 4,1 гідроокису алюмінію Al(OH) 3. Наявність
                  у відкладах порід органіки підвищує їх інтегральну радіоактивність завдяки
                  збільшенню  сорбційних  властивостей  глинистих  гідрозолей.  Також  процес
                  розщеплення  рослинних  і  тваринних  організмів  у  відповідній  обстановці
                                                                                                           6+
                  зумовлює процеси переходу розчинних сполук шестивалентного урану (U ).
                         Аналізуючи та узагальнюючи наведені вище результати та результати
                  ядерно-фізичних  досліджень  можна  констатувати,  що  найбільшими
                  значеннями  радіоактивності  характеризуються  інтрузивні  та  ефузивні
                  породи.  Із  збільшенням  основності,  зменшенням  вмісту  SiO 2  інтегральна
                  радіоактивність закономірно зменшується (табл.5.1).
                         Інтегральна  радіоактивність  осадових  гірських  порід  коливається  у
                  межах від сотих долей до декількох тисяч г-екв. Ra/г. Найбільшим значенням
                  радіоактивності  характеризуються  породи,  які  збагачені  такими  групами
                  мінералів як польові шпати – мікроклін, ортоклаз, альбіт, олігоклаз, анортит
                  та  слюди  –  біотит,  мусковіт,  глауконіт.  До  глинистих  мінералів,  які
                  підвищують  радіоактивність  осадових  гірських  порід  належать  каолініт,
                  монтморелоніт,  гідрослюди,  а  також  ряд  акцесорних  мінералів  –  циркон,
                  ортит, монацит, турмалін, корунд, гранат, сфен.
                         До  першої  групи  мінералів,  що  характеризуються  низькою
                  радіоактивністю  і  є  складовою  осадових  гірських  порід,  належать:  кварц,
                  кальцит,  доломіт,  сидерит,  ангідрит,  гіпс,  кам’яна  сіль.  До  другої  групи
                  мінералів, які мають середню радіоактивність, відносяться лімоніт, магнетит,
                  турмалін, корунд, рогова обманка, олігоклаз та ін.
                         Третя  група  порід  характеризується  підвищеною  радіоактивністю  і
                  представлена  в  основному  глинами,  слюдами,  польовими  шпатами,
                  калійними  солями.  Четверта  група  порід  представлена  акцесорними



                                                                                                             57
   52   53   54   55   56   57   58   59   60   61   62