Page 65 - 4772

Друге перетворення - це перетворення вкладених коштів у приріст
капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення та одержання нової
споживчої вартості у вигляді товарів чи надання послуг.
Трете перетворення це приріст капітальних вартостей у формі доходу або
соціального ефекту, тобто реалізується кінцева мета інвестиційної діяльності.
Початковий та кінцевий ланцюжок замикаються, створюючи новий
взаємозв'язок: прибуток - інвестиційні ресурси. Тобто процес реального
інвестування повторюється.

Оцінка об’єктів реальних інвестицій
Однією з найважливіших економічних проблем при інвестиціях у нерухомість

(земельні ділянки, виробничі або житлові будівлі, споруди тощо) є точна та
правильна вартісна оцінка нерухомого майна.
До факторів, що впливають на вартість об'єкту нерухомості, належать:
правовий режим використання об'єкту; цільове призначення та функціональне
використання; умови продажу (вільний продаж, змушений продаж); дата продажу
(різниця в часі між операціями з продажу, пов'язана із зміною ринкових умов);
місцезнаходження (відмінності у розташуванні майна в різних
природнокліматичних зонах, у населених пунктах різної категорії та у межах
населених пунктів у різних місто планувальних і економіко планувальних зонах);
фізичні характеристики (розмір і конфігурація нерухомості та її інженерно-
геологічні параметри: ухил поверхні, стан ґрунтів, режим ґрунтових вод та паводків,
заболоченість, прояви небезпечних геологічних процесів, рівень інженерної
підготовки, характер та стан об'єктів нерухомого майна); використання прилеглої
території (функціональне використання прилеглих земельних ділянок, щільність
населення, рівень інженерно-транспортної інфраструктури, стан довкілля) тощо.
Відповідно до Міжнародних стандартів оцінки використовують три основні
підходи - витратний, ринковий та прибутковий, кожен з яких передбачає застосування
ряду методів. Ці методи дають різні значення вартості оцінюваного об'єкта.
Витратний підхід оснований на розрахунках витрат, необхідних для повного
відтворення об'єкту власності, що може включати: заробітну плату зайнятого у процесі
створення наукоємної продукції персоналу, витрати, пов'язані з створенням дослідних
зразків, контролем якості, процедурою отримання охоронних документів тощо. При
використанні цього підходу застосовують метод початкових витрат (фактичні витрати
за період наявності об'єкту коригуються на індекси цін на день оцінки за мінусом
нарахованої амортизації), метод вартості заміщення (максимальна вартість активу
заміщується мінімально необхідною ціною придбання аналогічного об'єкту), метод
відтворювальної вартості. Витратний підхід ґрунтується на вивченні можливостей
інвестора купити той чи інший об'єкт. Покупець не заплатить за нього більшу суму, ніж
та, за яку він може купити аналогічний за своїми споживчими властивостями об'єкт без
істотних затримок. Цей метод дає об'єктивні результати, коли є можливість точно
оцінити величини витрат на створення аналогічного об'єкта інтелектуальної власності
та його зносу за обов'язкової умови відносної рівноваги попиту і пропозиції на ринку.
Найчастіше для розрахунку поточної вартості інтелектуальної власності реалізуються

65