Page 51 - 4767

– фінансові деривативи – похідні грошові інструменти, що мають
ринкову ціну і засвідчують право утримувача на купівлю або продаж
первісних цінних паперів ( опціони, ф’ючерси).
Головною причиною здійснення міжнародних портфельних інвестицій є
прагнення інвестора розмістити свій капітал у тій країні і в такі цінні папери, де
він буде приносити максимальний прибуток за припустимого рівня ризику. На
відміну від прямих інвестицій, портфельні інвестиції забезпечують більшу
ліквідність капіталу інвестора і в багатьох випадках є чудовим засобом захисту
від інфляції та інструментом отримання спекулятивного доходу. Інвестора не
цікавить, в які галузі вкладати капітал, головне, щоб прибутковість вкладень була
найвищою, а ризик мінімальний.
Але в реальності більший рівень прибутковості, як правило, означає і
більший ризик. Тому постає завдання оптимізації інвестиційного портфеля.
Звичайно, можна шукати цінні папери, які мають найкращий показник
«дохідність/ризик», але цей шлях не є оптимальним. Практика свідчить, що
інвестори віддають перевагу диверсифікаційному способу управління ризиками,
тобто вони інвестують одночасно в кілька цінних паперів.
Інвестиційний портфель – це сукупність цінних паперів, що належить
фізичній або юридичній особі й становить цілісний об’єкт управління. При
формуванні портфеля і при зміні його складу та структури створюється нова
інвестиційна якість із заданим співвідношенням ризику та прибутковості.
З урахуванням інвестиційних якостей окремих цінних паперів можна
сформувати безліч різноманітних портфелів, кожному з яких буде властивий свій
баланс між ризиком і очікуваним доходом. Залежно від цього портфелі поділяють
на такі типи:
– агресивні - з високим рівнем дохідності, але з підвищеною
ризиковістю, складається з акцій молодих, швидкозростаючих
компаній та є цінними паперами сумнівної надійності з високим
обіцяним доходом;
– помірні - спрямовані на досягнення компромісу між ризикованістю та
дохідністю;
– консервативні - мають найнижчу дохідність за фактичної відсутності
ризику, складаються з державних цінних паперів та акцій великих,
добре відомих компаній.
Головним механізмом формування портфеля із заданими інвестиційними
властивостями є диверсифікація активів. Згідно з теорією інвестиційного аналізу,
за збільшення кількості різних цінних паперів ризиковість портфеля зменшується.
Найвищий ефект від диверсифікації досягається за наявності 8 – 10 різних
активів, подальше збільшення кількості не забезпечує значного зниження ризику;
найменша ризиковість - у портфелі 10 – 15 різних цінних паперів. Однак є межа
збільшення кількості активів, яка може мати негативні наслідки надлишкової
диверсифікації:
– неможливість якісного управління портфелем;
– купівля недостатньо надійних, дохідних, ліквідних цінних паперві;
– зростання витрат, пов’язаних з пошуком цінних паперів тощо.

50