Page 24 - 4767

Внутрішні податки і збори – спрямовані на підвищення внутрішньої ціни
імпортного товару і скорочення тим самим його конкурентоспроможності на
внутрішньому ринку. Податки можуть вводити центральні і місцеві органи влади.
Вони можуть бути непрямими (ПДВ, акцизний податок, податок на продаж) і
посередніми (збори за митне оформлення, реєстрацію та виконання інших
формальностей, портові збори). Внутрішні податки грають дискримінаційну роль,
якщо стосуються лише імпортних товарів. Якщо ж правила оподаткування
однакові для національних та імпортних товарів, то це є політика створення
однакових стартових умов для конкуренції в ціні та якості. У багатьох випадках
внутрішні податки перевищують розмір імпортного мита і їх ставка може
змінюватись залежно від внутрішньої кон’юнктури місцевого ринку.
Політика в рамках державних закупівель вимагає від державних органів і
підприємств купувати певні товари тільки у національних фірм, незважаючи, що
ці товари можуть бути дорожчі від імпортних. Поясненням такої політики є
вимоги національної безпеки.
Вимоги про зміст місцевих компонентів – законодавство встановлює
частку кінцевого продукту, яка повинна бути вироблена національними
виробниками, якщо такий продукт призначається для продажу на внутрішньому
ринку. Звичайно, цей метод використовується країнами, що розвиваються в
рамках політики імпортозаміщення, яка передбачає створення і нарощування
національної бази виробництва імпортованих товарів, з тим, щоб надалі
відмовитись від їх імпорту. Уряди розвинутих країн використовують метод, щоб
запобігти переміщенню виробництва в країни, що розвиваються, з більш дешевою
робочою силою і зберегти тим самим рівень зайнятості.
Фінансові методи. У практиці міжнародної торгівлі активно
використовують методи розширення експорту, більша частина яких заснована на
прямому або посередньому гарантуванні або субсидуванні урядом національних
експортерів. Здійснюючись через ускладнені схеми, фінансування спрямоване на
зниження вартості експортованого товару і підвищення тим самим його
конкурентоспроможності на світовому ринку. Фінансування експорту може
здійснюватись як з урядових джерел за кошти державного бюджету, так і за
кошти різноманітних біляурядових закладів (банків, фондів), а також за кошти
приватного сектора – самих експортерів і банків, що їх обслуговують.
Фінансування експорту, як метод торговельної політики, необхідно
відрізняти від рутинного фінансування і кредитування експортно-імпортних
операцій, які представляють собою просте надання банками обігового капіталу
для проведення конкретних комерційних угод. Фінансування, як метод
торговельної політики, передбачає дискримінацію іноземних компаній на користь
національних виробників та експортерів.
Субсидія – грошова виплата, спрямована на підтримку національних
виробників і посередню дискримінацію імпорту, яка в тій чи іншій формі
надається з бюджету. Субсидії класифікують за різними ознаками:
1 За характером виплат субсидії поділяють на: прямі – безпосередні виплати
експортеру після здійснення ним експортних операцій на суму різниці його
витрат і одержаного ним доходу. Прямі субсидії – це дотації виробнику при його
виході на зовнішній ринок. Предметом прямого субсидіювання з початку 60-х

років були дорогі товари промислового експорту – судна, авіаційна техніка.
23