Page 79 - 4663
        P. 79
     5.3 Номенклатура та одержання оксидів
                    Назви оксидів складаються із назви елемента у називному відмінку і слова
               «оксид».  Якщо  елемент  здатний  утворювати  кілька  оксидів,  де  він  проявляє
               різну  валентність,  то  її  вказують  римськими  цифрами  у  дужках.  Коли  ж
               говорять  за  ступінь  окислення,  то  його  вказують  арабськими  цифрами.
               Наприклад:
                    Al 2O 3 – алюміній оксид
                    N 2O – нітроген (І) оксид, або нітроген (1) оксид
                    NO – нітроген (ІІ) оксид, або нітроген (2) оксид
                    NO 2 – нітроген (ІV) оксид, або нітроген (4) оксид.
                    Частіше записують значення валентності, а елементи вважають у сполуках
               йонами, тому їх назви пишуться з малої букви.
                    Іноді  кислотні  оксиди  називають  ангідридами  –  сполуки  з  відщепленою
               молекулою води (від грецьк. an – від’ємна приставка, hýdõr – вода). Наприклад,
                    SO 3    – сульфатний ангідрид
                    CO 2    – карбонатний ангідрид.
                    Основні  оксиди  –  це  оксиди,  які  взаємодіють  з  речовинами  кислотного
               характеру  (кислотами,  кислотними  оксидами,  амфотерними  оксидами  та
               гідратами кислотних оксидів) і утворюють з водою основи. Наприклад, Li 2O –
               LiOH; СаО – Са(OH) 2.
                    Кислотні оксиди – вступають у кислотно-основні взаємодії з речовинами
               основного характеру (основами, основними оксидами, амфотерними оксидами і
               гідратами основних оксидів) і утворюють з водою кислоти. Наприклад, SiO 2 –
               H 2SiO 3; P 2O 5 – H 3PO 4, Cl 2O 7 – HClO 4.
                    Амфотерні оксиди – вступають у кислотно-основні взаємодії з речовинами
               і  кислотного,  і  основного  характеру.  Цим  оксидам  відповідають  певні
               амфотерні гідроксиди. Наприклад,  ZnO – Zn(OH) 2 (Н 2ZnO 2  );  Al 2O 3  –  Al(OH) 3
               (Н 3AlO 3).
                    Для d-елементів V  і VI періоду ці закономірності  теж справедливі. Проте
               більшість бінарних сполук цих елементів з Оксигеном мають яскраво виражені
               окисні  чи  відновні  властивості,  тому  в  хімічних  процесах  вони  змінюють
               ступінь  окиснення,  є  нестабільними  і  не  можуть  розглядатися  у  кислотно-
               основних процесах, в яких взаємодії відбуваються без зміни ступеня окиснення.
                     Наведемо  групи  відповідних  оксидів  елементів  V  і  VI  періоду  за
               кислотно-основними властивостями:
                    Основні: Y 2O 3, La 2O 3, Ag 2O, CdO, Hg 2O, HgO.
                                                                   78
     	
