Page 14 - 4516

При зведенні їх застосовували ті ж будівельні прийоми, що і в храмах:
обшивання гонтом, обладнання навісів, заломів та ін. Проте вони відрізняються деякою
різноманітністю своїх форм, зберігаючи при цьому певну стильову єдність, що зайвий
раз говорить про велику творчу фантазію і винахідливість народних архітекторів.
Будувалися дзвіниці окремо від церкви, в межах церковного двору. Хоча
дзвіниці Карпат цікавили дослідників давно, однак перші спроби їх класифікації
зроблено українськими вченими вже в післявоєнний період в узагальнювальних працях
з народного будівництва України. Так, у «Нарисах історії архітектури Української
РСР» Г. Логвин поділив усі дзвіниці на два основних типи: типу оборонних башт і з
завершенням у формі церковних куполів. П. Юрченко виділяє чотири основні типи:
двоярусні зрубні і каркасні, багатоярусні з галереями на каркасі баштового типу.
Детальне вивчення будівель цього типу дало можливість значно розширити та
впорядкувати класифікацію дзвіниць Українських Карпат.
Усі гуцульські дзвіниці, збудовані до середини 19 ст., двоярусні і тільки в
кінці 19 – на початку 20 ст. спорадично зводять і триярусні. Нижній ярус виконують у
зруб, верхній – каркасний. Зруб дзвіниці від горішньої частини відділяється широким
піддашшям. Деякі дзвіниці мають драбини в середині зрубу, а деякі – ззовні, і щоби
дзвонити, треба дістатися на другий поверх по окремій зовнішній драбині.
За планово-просторовим рішенням усі гуцульські дзвіниці можна поділити на
три типи: «четверик на четверику», «восьмерик на четверику», восьмерик на
восьмерику». Серед дзвіниць типу «четверик на четверику» збереглися тільки дві з
другої половини 19 ст. в м. Яремча та в с. Лазещина Рахівського р-ну, в яких обидва
рівношироких яруси виконані у зруб. Усі інші варіанти дзвіниць цього типу належать
до найпоширеніших на Гуцульщині, від найдавніших, відомих з кінця 16 і до початку
20ст. дзвіниці з вузьким і низьким каркасним ярусом для дзвонів відомі двох варіантів:
квадратний зрубний ярус закінчується на рівні широкого піддашшя. Яскравим
прикладом цього є пам’ятник архітектури дзвіниця церкви Благовіщення в Коломиї,
1587 р., також дзвіниці в м. Яремча, 18 ст. та в с. Криворівня, Верховинського району,
18ст. Другий варіант – зруб нижнього ярусу піднімається вище піддашшя. Відома
дзвіниця цього типу в с. Білі Ослави Надвірнянського району при церкві св. Дмитрія,
1835 р., с. Печеніжин Коломийського району, 18 ст.

Дзвіниці з високим каркасним верхнім ярусом, близьким в основі до нижнього
зрубного ярусу послужили вихідними для створення нових варіантів у кінці 19 – на
початку 20 ст. Це вежеподібні дзвіниці з дуже високим, завуженим до верху каркасним
ярусом (с. Шешори Косівського району 19 ст.) та триярусні дзвіниці, в яких на високий
каркасний ярус посаджено вузький і низенький каркасний ярус голосників. Прикладом
цього є дзвіниця в с. Заріччя Надвірнянського району церква Покрови Пресвятої
Богородиці, 1937 – 1945 рр. та дзвіниця с. Космач Косівського району, 19 ст.
Найдавніша дзвіниця типу «восьмерик на четверику» збереглась у с. Кремінці
Надвірнянського району, 18 ст. у неї низький каркасний восьмерик виростає
безпосередньо з широкого піддашшя, що прикриває зруб нижнього ярусу. Інколи
квадратний зруб піднімається дещо вище піддашшя, однак каркасний восьмерик
залишається невисоким. До цього типу можна віднести дзвіницю при Струківській
церкві у селищі Ясиня Рахівського району. Подальший розвиток цього типу
спостерігаємо на прикладі дзвіниці церкви Преображення Господнього в с. Спас
Коломийського району, де на квадратний зруб, який стоїть вище від піддашшя,
посаджено високий каркасний восьмерик. Гарним прикладом збереження традицій в
гуцульській архітектурі є дзвіниця в с. Микитинці Косівського району, збудована у
1992 р., за планово-просторовим рішенням близька до дзвіниць в с. Ясиня та с. Спас.

12