Page 48 - 4497
P. 48

риси даної системи (процесу).
                        Найпоширенішим  елементом  є кисень,  атоми  якого  складають  до 47 %  маси  земної
                  кори  і  близько  90 %  об’єму.  Саме  ця  обставина  дала  Гольдшмідту  можливість  (і  право)
                  назвати земну кору оксисферою.
                        Верхня частина континентальної земної кори збагачена, порівняно з мантією, Li, Be,
                  В, F, Na, Al, P, К, Ti, Ga, As, Br, Rb, Sr, Y, Zr, Nb, Mo, Ag, Cd, In, Sn, Sb, I, Cs, Ba, La, Се, Рг,
                  Nd, Sm, Eu, Gd, Tb, Dy, Ho, Er, Tm, Lu, Hf, Ta, W, Au, Hg, Tl, Pb, Bi, Th, U, і збіднена - С, Mg,
                  S, Cl, Cr, Fe, Co, Ni, Ru, Rh, Pd, Te, Yb, Re, Os, Ir, Pt. Тобто, збагачення фіксується в першу
                  чергу  за  літофільними,  в  тому  числі  жаростійкими  елементами,  а  збіднення  –  за  летким  і
                  сидерофільними елементами.
                        Як ми вже бачили, поширеність елементів у земній корі охоплює величезний діапазон
                  значень. За  їх  вмістом  всі  елементи  можна  розділити  на  декілька груп,  і  тоді  виникає  ряд
                  несподіваних для наших повсякденних уявлень співвідношень. Наприклад, у земній корі Cu
                  менше ніж Zr, Hg менше ніж TR, Pb менше ніж Ga, Ni у декілька разів менше, ніж Rb, Sn у 30
                  разів менше ніж V, а Sc у 200 разів більше ніж Ag.
                        В.І.Вернадський  назвав  розсіяними  ті  елементи,  що,  перебувають  у  земній  корі  в
                  значних кількостях, не дають високих концентрацій - наприклад, величезні маси Rb розсіяні в
                  польових  шпатах,  Ga  -  в  алюмінієвих  мінералах,  Sc  -у  силікатах,  Li  -  у  слюдах  тощо.  На
                  відміну від розсіяних, рідкісні (кларк < 0,01 -0,001% маси) елементи хоча й містяться в земній
                  корі  в невеликих кількостях, але  утворюють власні  мінерали.  Доступність того або  іншого
                  елементу  насамперед  визначається  його  спроможністю  досягати  високих  кларків
                  концентрації  (КК) – який  визначається  як  відношення  вмісту  елементу  в  мінералі,  породі,
                  родовищі до величини кларку.
                                                                                            -4
                        Так,  кларк  кадмію  в  континентальній  земній  корі  складає  0,210 %  маси,  а  КК Cd  в
                  сфалериті - 2700. Елементи, які мають і низькі кларки і малу спроможність до концентрації,
                  розсіяні  в земній корі,  тож у  всіх породах,  грунтах  та  мінералах  трапляються  в  незначних
                  кількостях. Такі елементи називаються рідкісними розсіяними, їх роль у системах і процесах
                  завжди  другорядна  (Ra,  Sc,  Cd,  In,  Hf,  Ga  тощо).  Чим  більший  кларк  елементу,  тим,  за
                  подібних  хімічних  властивостей,  вищий  його  вміст  у  природних  водах,  а  отже,  і  більша
                  імовірність утворення насичених розчинів, осадження мінералів. У мінералах рідкісні катіони
                  звичайно зв’язуються з поширеними аніонами, а рідкісні аніони - з поширеними катіонами.
                  Тому  в  ландшафтах  відомі  сульфати,  карбонати,  фосфати  рідкісних  металів  і  селенати,
                  ванадати, арсенати поширених катіонів. Певним узагальненням даного інформаційного блоку
                  є  основний  геохімічний  закон  Ферсмана  -  Гольдшмідта:  геохімія  елементу  в  земній  корі
                  визначається як його хімічними властивостями, так і величиною кларку.
                        Для визначення особливостей міграції елементів з різними кларками при геохімічних
                  дослідженнях вмісти елементів часто наводяться не відсотки маси чи об’єму, і не в атомних
                  кількостях,  а  в  кларках  концентрації.  При  вивченні  міграції  рідкісних  елементів  та
                  радіоактивних  ізотопів  часто  застосовують  нормування  до  складу  хондритів,  що  дозволяє
                  виключити вплив різної поширеності елементів з парними і непарними номерами.
                        Дуже  своєрідним,  малопотужним,  але  надзвичайно  важливим,  найбільш  верхнім
                  горизонтом літосфери є грунт – пухкий поверхневий прошарок земної кори, що несе на собі
                  рослинний  покрив,  якому  властива  родючість  і  який  безупинно  змінюється  під  впливом
                  клімату,  біологічних  чинників,  рельєфу  місцевості  тощо.  Одна  з  основних  сучасних
                  концепцій  грунтознавства,  що  грунтується  на  ідеях  В. В. Докучаєва  і  В. І. Вернадського,
                  полягає  в  тому,  що  грунт  є  необхідним  компонентом  біосфери,  що  виник  і  розвився
                  одночасно  з  виникненням  і  розвитком  життя  на  Землі.  За  визначенням  В. І. Вернадського,
                  грунти є областю найбільшої геохімічної діяльності хімічної речовини.
                                                               47
   43   44   45   46   47   48   49   50   51   52   53