Page 24 - 4466

де k — номер діапазону, m , m — частості k-го діапазону j-ої ознаки
П
Н
kj kj
в групі продуктивних (П) і непродуктивних (Н) еталонних структур
відповідно.
За міру важливості ознаки для експертизи беруть коефіцієнт ін-

формативності I, який для j-ої ознаки визначають за формулою
j p ( m П  m ) (3.5)
Н 2
I   kj kj ,
j П Н
k 1 m kj  m kj
де p — кількість діапазонів для j-ої ознаки, k — номер діапазону, m ,
П
j
kj
m — частості k-го діапазону j-ої ознаки в групі продуктивних (П) і
Н
kj
непродуктивних (Н) еталонних структур відповідно.
Характерні ознаки повинні бути розташовані в порядку зменшен-
ня коефіцієнта інформативності, щоби для експертизи можна було

спочатку брати найінформативніші ознаки.
Для формулювання вирішального правила спочатку слід задати
значення ймовірностей помилок першого роду α (коли відхиляють

правильну гіпотезу) та другого роду β (коли приймають неправильну
гіпотезу). Зазвичай беруть α=β. Після цього необхідно знайти критич-
ні значення T та T коефіцієнта правдоподібності (пороги класів Н і
1
2
П) за формулами:
б 1  б (3.6)
T 1 =100 lg , T 2 =100 lg .
1  в в
Дерево рішень для віднесення об’єкта, що підлягає експертизі, до
одного з двох альтернативних класів будують в такій послідовності:

1) додають коефіцієнти правдоподібності перших двох ознак (за
спадним рядом інформативності) для даного об’єкта;
2) якщо сума перевищує T , то роблять висновок, що об’єкт на-
2
лежить до класу П. Якщо сума менша за T , то роблять висновок, що
1
об’єкт належить до класу Н;
3) якщо сума буде в межах між T та T , то беруть значення кое-
1
2
фіцієнта правдоподібності наступної у спадному ряді інформативнос-
ті ознаки, і додають до суми перших, після чого переходять до пункту
2.
Додавання повторюють доти, доки не буде зроблено певний ви-
сновок або доки ще є ознаки. Якщо простір ознак вичерпано, а об’єкт

24