Page 14 - 4457

Саме визначення Запорозького козацтва, як

вільної військової спільноти, як й інших подібних до
нього угрупувань вказує на те, що головним
напрямом діяльності козаків, їхнім «хлібом» була
війна. Цей факт залишив відбиток на всіх галузях
життя запорозького товариства і суттєво позначився
на стані військової справи у січовиків.
У XV та XVI століттях в озброєнні запорожців
переважали луки зі стрілами, списи, келепи, якими
запорожці розбивали панцири та шоломи
супротивників, пістолі та гаківниці, довгі та важкі
рушниці.
Але у всякі часи головною зброєю козака була
шабля. Шабля була водночас надійною зброєю,
ознакою належності до козацького стану, символом
військової доблесті та окрасою вбрання.
Козаки шанобливо називали шаблю сестрою,
ненькою, рідненькою, панночкою молоденькою.
Шаблі у запорожців були вельми різноманітні.
Новачки, ті, хто не бував ще у походах, мали прості
шаблі у дерев’яних піхвах, а більш досвідчені вояки
носили шаблі з срібними держаками і у срібних
піхвах або у шкіряних, оздоблених камінцями та
бронзовими прикрасами. Дехто з козаків гордовито
носив шаблю з золотим держаком, «цяцькований»
діамантами та смарагдами – то була ознака того, що
цей лицар спромігся відібрати зброю у якогось
турецького паші.

13