Page 94 - 4411

 Є розбіжність щодо розуміння структури і складу системи
законодавства у сфері інформаційних відносин та підходи до їх

формування. Нерідко в окремих законах включені норми, що вже
виражені у підзаконних нормативних актах. У практиці

правозастосування це створює певну колізію норм, ігнорування
конституційних положень, норм закону на користь підзаконного акту

окремих міністерств, комітетів, відомств.

 Чинне законодавство України у сфері інформаційних відносин

потребує удосконалення. Наприклад, комп’ютерна інформація може

бути об’єктом такого правового інституту, як нерозкрита

(конфіденційна) інформація. Хоча в нашому чинному законодавстві ще

не має такого правового інституту. Але це вже вимога часу. Життя,

слідча і судова практики вимагають передбачити у цивільному

законодавстві відповідальність за порушення порядку ознайомлення з

інформацією, правилами користування нею, правом власності тощо.

 Нові правові акти, які сьогодні приймають у сфері суспільних

інформаційних відносин, нерідко концептуально неузгоджені із раніше

вже прийнятими, що призводить до різного тлумачення, а також

використання їх на практиці.

Аналіз чинного законодавства України у сфері суспільних відносин

щодо інформації (у методологічному аспекті) свідчить, що воно сьогодні

нагадує будинок, який споруджується громадою без заздалегідь визначеного

єдиного плану. При цьому кожний архітектор, будівельник чи майстер

(ініціатор й автор законопроекту) проводить цю роботу на свій розсуд, не

узгоджуючи її з іншими. Без чіткого визначення технології і методики

підготовки законопроекту взагалі і в галузі інформаційних відносин зокрема

створюється хаос.

Суттєвим для інформаційної політики будь-якої держави є дотримання

балансу інтересів особистості, суспільства і держави. Остання повинна

забезпечувати відкритість та інформованість суспільства про діяльність її

93