Page 101 - 4290

Потім виділяють у розрізі досліджуваної свердловини
стратиграфічні підрозділи як і для першої свердловини, які
відтак закріплюють на геоелектричних розрізах корельованих
свердловин.

3.3 Детальна (зональна) кореляція

Детальну кореляцію починають із виділення опорних
горизонтів (геоелектричних реперів), які залягають вище і нижче
досліджуваного пласта (якщо вище передбачається нормальне
залягання пластів), або за маркуючим прошарком всередині

пласта (якщо покрівля й підошва розмиті). У тому випадку, коли
покрівля і підошва розмиті, а маркуючі прошарки відсутні,
використовують так звані місцеві (групові) репери, які

простежуються в межах тільки окремих груп свердловин.
Після попередньої кореляції за геоелектричними реперами
також здійснюють пошарову кореляцію продуктивних пластів.

Основним завданням при цьому є простежування характеру
розповсюдження продуктивних пропластків і непроникних
прошарків, що їх розділяють, а також фаціальної мінливості по

розрізу й площі в межах продуктивного пласта або горизонта.
У процесі детальної (зональної) кореляції виділяють
зональні інтервали, тобто частини розрізу пласта, які за своїми
літолого-фізичними властивостями і положенням відрізняються

від інших інтервалів і простежуються на більшій частині площі.
Виділення і простеження зональних інтервалів має велике
практичне значення для вивчення геолого-промислових

особливостей і геологічної будови продуктивного пласта.
Особливе значення зональна кореляція набуває для вивчення і
розчленування продуктивних пластів у випадку їх значної
фаціальної мінливості (рис. 3.2) у процесі підрахунку запасів,

проектуванні та аналіз стану їх розробки.
За результатами детальної кореляції будують зональну
карту (карту розповсюдження колекторів). Згідно з визначенням

М. О. Жданова, зональною слід називати карту границь розвитку
зональних інтервалів і ділянок їх злиття з вище- і
нижчезалягаючими інтервалами. Опишемо методику складання

цих карт.

96