Page 105 - 4290

горизонтальну поверхню. При цьому повинна бути сталою
товщина як самого пласта, так і шарів, які перекривають його.
Такою лінією не може бути поверхня неузгодження, краще брати
пласт, який залягає нижче або вище цієї поверхні. Лінію

зіставлення позначають грубою рискою, розрізи всіх свердловин
вирівнюють вздовж лінії, і зміни товщин нижчезалягаючих порід
стають добре помітними. Границі одновікових шарів з’єднують

прямими лініями, границі перерв – хвилястими.
Оскільки на кореляційних схемах відображають
стратиграфічні співвідношення, літологічний склад пластів
можна не вказувати.

Якщо кореляційну схему будують за результатами
зіставлення великого числа свердловин, можна кожну
свердловину зображати не колонкою, а тільки однією лінією. У

межах креслення проводять границі всіх пластів, а потім
штриховкою або в кольорі виділяють найбільш характерні з них.
Однак найбільш об’єктивну інформацію про результати кореляції

розрізів свердловин дають схеми, на яких вказано геолого-
геофізичні розрізи. За такими схемами можна мати уявлення про
розчленування пластів, про їх витриманість у межах площі.

3.5 Складання нормального, типового, зведеного та
середнього нормального розрізів

За результатами кореляції складають нормальний і типовий
розрізи родовища. При складанні нормального розрізу
враховують дійсну, а при складанні типового – вертикальну

товщину порід. Нормальний і типовий розрізи відображають
середній розріз родовища, характерний для більшості
свердловин. При непорушеній тектонічній будові складають
зазвичай один розріз, при блоковій тектоніці – декілька.

Зазвичай будують розрізи: а) ґрунтовий (за зразками
гірських порід); б) геофізичний (за комплексом електро- і
радіоактивного каротажу); в) спільний геолого-геофізичний

нормальний або типовий розріз.
Під час проведення розвідувальних робіт складають
нормальний розріз родовища, при розбурюванні родовища

видобувними і нагнітальними свердловинами – типовий. За

100