Page 78 - 4262

Закінчення таблиці 3.2
1 2 3 4 5 6
Північна 25,00 420 0,4500 0,5550 20
Америка
Південна 18,30 600 0,2740 0,4050 30
Америка
Антарктида 14,20 504 0,1789 0,3150 42
Європа 11,30 360 0,1072 0,2475 51
Австралія 7,50 352 0,0660 0,1650 60
П р и м і т к а. K , кг/Ас – 0,1583.
e

Після розпаду Пангеї наступив новий етап еволюції
Землі, коли на зміну монодипольного поля прийшло
полідипольне поле складної структури, утворене шістьма
диполями. Вважається, що така структура геомагнітного поля
зумовлена розпадом єдиного осьового вихору в мантії Землі
на декілька вихорних зональних і регіональних течій. На рис.
3.2 представлена структура сучасного геомагнітного поля.
Найвищий шар геомагнітного поля представлений сфероїдом
осьового диполя N  S з наруженістю 0,66Е. Другий шар –
гл
гл
сфероїдом екваторіального диполя N  S з напруженістю
р
р
полюсів Бермуди-Сингапур 0,33Е. Третій шар – двома
стелараторами, що перетинаються під кутом 90, утвореними
квадруполем геомагнітного поля з напруженістю на полюсах
у декілька сотих долі Ерстеда.
Система горизонтальних геомагнітних вихорів у
монодипольному та полідипольному полях представлена на
рис. 3.3. Пара Північний магнітний полюс – Південний полюс
відповідає головному осьовому диполю, друга пара Північний
екваторіальний – Південний екваторіальний полюс відповідає
екваторіальному диполю, і чотири пари полюсів, що
залишилися, відповідають квадрупольній або недипольній
частині поля.
Важливою особливістю сучасного магнітного поля
такої ж складної структури є його обертання, тобто здатність
полюсів мінятися місцями, що пов’язано, очевидно, зі зміною
відносної швидкості обертання ядра та земної кори. Зміна
полярності головного осьового диполя неминуче змінює

78