Page 74 - 4262
P. 74

диференціація  повинна  була  носити  однаковий  характер  у
           кожному  елементарному  об’ємі  мантії:  важкі  речовини
           випадали до центру Землі, а легкі спливали до літосфери. Але
           якщо  не  було  конвективних  течій  у  мантії,  то  не  було
           диференціації земної кори. Отже, конвективні течії з’явились
           пізніше.
                  Теорія  конвективних  течій  не  пояснює  топологію
           океанів і континентів і принцип антиподності Землі. Згідно з
           цим принципом, що випливає із тетраедричної гіпотези Гріна,
           в  96  %  випадків  проти  суші  по  діаметру  Землі  розміщений
           океан.  Найбільш  чітко  цей  принцип  в  даний  час
           підтверджується на прикладі Північного Льодовитого океану
                                                     2
           та Антарктиди: площа кожної 13 тис. км , співпадають обриси
           берегової  лінії,  якщо  повернути  ці  дві  території  на  15.  На
           початковій  стадії  розвитку  Землі  принцип  антиподності
           проявляється  більш  наочно:  в  Північній  півкулі  був  єдиний
           океан Тетис, а в Південній – єдиний суперконтинент Пангея.
                  Важливих  моментів  динаміки  Землі  торкається
           ротаційна  гіпотеза,  яка  розглядає  асиметрію  півкуль,  появу
           материків,  виникнення  океанів  і  т.  п.  Проте  жодна  із
           зазначених  гіпотез  не  відповідає  на  наступні  питання.  Чому
           материк  виник  у  південній  півкулі,  а  океан  –  у  північній?
           Чому центрами цих регіонів є магнітні полюси Землі? Чому
           гілки  конвективних  течій  співпадають  із  віссю  магнітного
           диполя? Який зв’язок між цими обставинами в ході еволюції
           планети?
                  Залишається  припустити  існування  ще  одного  чи
           декількох    неописаних     механізмів,    які   й   обумовили
           диференціацію  літосфери  на  плити  континентального  та
           океанічного  типів.  Як  один  із  таких  механізмів  розглянемо
           геоелектромагнетизм.
                  Геомагнітне      поле      є    електромагнітним        із
           самозбудженням і переносом речовини струмовими вихорами
           у  верхньому  ядрі  та  в  мантії  Землі.  На  півночі  планети  за
           нормальної  полярності  розміщується  південний  полюс
           головного  магнітного  поля,  а  на  півдні  –  північний.  Силові
           лінії  цього  геомагнітного  поля  захоплюють  частинки,  які
           надходять  із  космосу  та  від  Сонця  в  магнітосферу  Землі,  і
           переносять  їх  до  полюсів,  де  передають  енергію  оболонкам
           Землі.

                                           74
   69   70   71   72   73   74   75   76   77   78   79