Page 106 - 4200

інтеріорізацією. Адаптація - це перша фаза пристосування до
соціального середовища, а інтеріоризація - друга.
Вважають, що здебільшого інтеріоризація завершується у
дитинстві. Але це не означає, що у подальшому житті ці
процеси не відбуваються: людина адаптується й
інтеріорізується протягом усього життя. Змінюється лише
темп і якість цих процесів. На ранньому етапі життя для
дитини майже все, до чого вона доторкається, є новим. Вона
пізнає світ. Пізніше такого нового стає все менше, особливо,
якщо людина весь час живе в одному місці, нікуди не
виїжджає, постійно спілкується з одним і тим же колом
людей. Але ж не всі так живуть. Багато хто все своє життя
подорожує, весь час змінюючи навколишнє оточення. Пе-
реїжджаючи на нове помешкання, людина змушена там
звикати до нових умов, адаптуватись до них. Навіть
змінюючи місце роботи або навчання, індивід опиняється в
іншому колективі, з іншими традиціями, нормами поведінки, і
до цього всього доводиться пристосовуватися. Кожний
емігрант, перш за все, адаптується мовно, бо без знання мови
дуже ускладнюється спілкування з іншими мешканцями тієї
країни, у яку він приїхав.
Отже, процеси адаптації для кожної людини залежать від
її способу життя. Те ж саме, але, мабуть, меншою мірою,
стосується й інтеріорізації. Але тут виникає питання: чи
обов'язково після завершення процесу адаптації настає
інтеріорізація? Можна думати, що це не завжди так. Людина
може певним чином пристосовуватися до нового соціального
середовища, але ніколи не вважати його своїм і весь час
відчувати себе у ньому чимось інорідним. Це досить яскраво
можна спостерігати у мовній адаптації: емігрант може вільно
спілкуватися мовою жителів його нового помешкання, але
ніколи не відчувати цю мову своєю. Вдома він спілкується з
родичами своєю рідною мовою, пише твори, якщо це
письменник, рідною мовою, на кінець, мислить своєю рідною

106