Page 25 - 4199

3.4 Сейсмічність дна Світового океану
У Світовому океані, як було сказано раніше,
найбільш сейсмічні жолоби з острівними дугами і
рифовими долинами. Вони відрізняються різними
типами сейсмічної діяльності.
Перший тип – на периферії Тихого океану
пов’язаний з жолобами і острівними дугами. Тут
сконцентровано більше
80 % сейсмічної енергії Землі. Характерними є сильні
поверхневі землетруси, висока сейсмічність на глибинах
в сотні кілометрів. У рельєфі дна сейсмічні центри
відмічені жолобами. У сторону від жолобів глибини
фокальних землетрусів зростають.
Другий тип - рифтові зони, які характеризуються
землетрусами з гіпоцентром до 70 км. Енергія
землетрусів складає 5 % світової. Найбільша активність
землетрусів відмічена в місцях перехрещення з
трансформними розломами. Неоднорідність мантії,
особливо в перехідних зонах відмічено в Тихому океані.
Під глибоко-водними впадинами і жолобами
мантія ущільнюється. Зусилля розтягу характерні для
серединно-океанічних хребтів, а стиснення для
острівних дуг. Внутрішні площі Світового океану
спокійні, причинами напруги є ендогенні процеси.
Динамічними зусиллями літосфера розчленована
на декілька плит, границі яких відповідають активним
сейсмічним поясам. Більшість землетрусів викликається
взаємодією літосферних плит. Виділяють 9 плит. Великі
плити в поперечнику мають 6-7 тис. км, ширина
Тихоокеанської плити 10-11 км. Найменші плити мають
ширину до 1 тис. км.