Page 83 - 4163

верстати з програмним управлінням, які легше піддаються переналадці і блокуванню відповідно
до потреб ринку.
При визначенні оптимальних розмірів підприємств враховують не лише чисто технічну
сторону виробництва, а й соціально-економічне становище — наявність трудових ресурсів, їх
зайнятість, ступінь задоволення потреб населення у тому чи іншому товарі тощо.
Міжнародний досвід свідчить, що поряд з великими підприємствами, об'єднаннями
доцільне функціонування середніх і малих. Невеликі, технічно добре оснащені підприємства у
багатьох випадках мають переваги. Вони можуть швидше і гнучкіше враховувати технологічні
нововведення, зміни попиту, більш оперативно задовольняти потреби у дрібносерійній і
поштучній продукції, краще використовувати вільні трудові ресурси, особливо у малих містах.
Дрібні підприємства можуть бути субпостачальниками різних деталей для великих
підприємств. Причому це вигідно обом сторонам. Досвід закордонних великих корпорацій
США, інших капіталістичних країн, а також наших підприємств-гігантів показує, що
виготовляти самостійно все, до дрібних деталей, невигідно і недоцільно, оскільки другорядним
виробам завжди приділяється менше уваги, ніж основним, а це у свою чергу впливає на якість
кінцевого виробу.
Для малого підприємства дрібні деталі є основними виробами, тому вони приділяють їм
належну увагу. Малим підприємствам властива вузька спеціалізація виробництва, вони
виготовляють одну-дві споріднені деталі і можуть при цьому домогтися високої організації
виробництва та праці. Крім того, таке підприємство можна легко замінити у виробництві
деталей іншим, що служить додатковим стимулом у боротьбі за якісні поставки продукції.
Залежно від характеру соціально-економічного поєднання безпосередніх працівників із
засобами виробництва, в Україні та багатьох інших країнах функціонують такі основні види
підприємств: державні, колективні трудові, приватнокапіталістичні, колективні (або
акціонерні) капіталістичні підприємства, індивідуальні (приватні), сімейні, спільні (або
змішані).
Державні підприємства засновані на державній формі власності. Оскільки вона
поділяється на загальнодержавну та комунальну, відповідно, розрізняють загальнодержавні та
комунальні підприємства.
Колективні трудові підприємства засновані на власності трудового колективу. Їх
поділяють на колективні трудові підприємства (народні підприємства), кооперативні,
підприємства громадських організацій тощо.
Приватнокапіталістичні підприємства засновані на власності окремої особи
(капіталіста), який наймає робочу силу.
Колективні (акціонерні) капіталістичні підприємства – засновані на власності
декількох власників капіталу, які наймають робочу силу.
Індивідуальні (приватні) підприємства – засновані на приватній трудовій власності
фізичної особи та її особистій праці.
Сімейні підприємства засновані на праці однієї сім'ї.
Спільні (або змішані) підприємства – засновані на поєднанні різних форм власності, в
тому числі із залученням іноземного капіталу, майже 90% таких підприємств у розвинених
країнах світу – підприємства із обмеженою відповідальністю.
Акціонерні капіталістичні підприємства. Залучення трудящих до вкладення у фонди
акціонерного капіталу посилює їх зацікавленість у більш ефективному використанні засобів
виробництва, сировини, електроенергії, збереженні техніки, раціональному використанні
робочого часу, якості продукції, знижує плинність робочої сили тощо. Завдяки цьому зростають
продуктивність праці, ефективність усього виробництва, норма прибутку, поліпшується
структура капіталовкладень. Підприємці одержують можливість перетворювати частину
заробітної плати у продуктивний капітал, внаслідок чого внески трудящих виступають формою
довгострокового кредиту для корпорацій, для додаткових капіталовкладень.

83