Page 102 - 4121

опорні площини для антен; запобігати появі поблизу антен
високочастотних потенціалів; захищати людей та обладнання
від грозових розрядів; захищати людей та обладнання від
несправностей у ланках джерел живлення; знімати статичні
заряди.
Заземлююча система повинна бути детально
спроектованою, щоб задовольняти усім наведеним вимогам і
одночасно звести до мінімуму небажані паразитні зв’язки між
сигналами, які призводять до виникнення завад [1].
Заземлення – це ланка повернення струму з низьким
імпедансом. З цього слідує, що протікання будь-якого струму
у системі заземлення призводить до виникнення різниці
потенціалів. Для надійної роботи обладнання необхідно, щоб
ця різниця потенціалів була незначною у порівнянні з
амплітудами діючих у схемі сигналів. Тому, при проектуванні
системи заземлення необхідно виконувати такі вимоги:
1) підтримувати імпеданс заземлення на якомога
нижчому рівні,
2) контролювати рівень струму, що протікає між
джерелами і навантаженнями.
Для зменшення різниці потенціалів необхідно
обмежувати розмір системи заземлення. Для більшості
випадків максимальна відстань між двома сусідніми точками
заземлення не повинна перевищувати 0,1, де  – довжина
хвилі сигналу з максимальною частотою [19].
На рис. 5.9 зображена схема з плаваючим заземленням,
яка застосовується для пристроїв з дуже високим рівнем
чутливості. Така заземлююча система вимагає повної ізоляції
схеми від корпусу (високого опору і малої ємності), у іншому
випадку вона буде малоефективною. Як джерела живлення у
такій системі доцільно використовувати батареї або
акумулятори.

101