Page 100 - 4121

містить вузли з пасивними та активними компонентами і лінії
зв’язку між ними. Розбиття та компонування вирішують
завдання правильного розміщення вузлів у електронній
системі. Проблеми виникнення завад і наводок можна звести
до мінімуму, якщо ізолювати чутливі схеми від джерел завад,
усунувши паразитні індуктивні та ємнісні зв’язки, зв’язки
через загальний імпеданс і антенні ефекти. Для цього
необхідно:
- розміщувати малопотужні (чутливі) схеми поблизу
джерел сигналів,
- розміщувати потужні схеми (у яких висока ймовірність
виникнення завад) поблизу навантажень,
- розміщувати малопотужні і потужні схеми якомога далі
одні від одних,
- добиватись того, щоб довжина провідників була
якомога меншою,
- використовувати максимально короткі контури
проходження струму.
Усі схеми умовно можна поділити на 5 груп:
1) чутливі схеми з високим імпедансом ( Z  368 Ом), у
яких є висока імовірність виникнення паразитного ємнісного
зв’язку;
2) чутливі схеми з низьким імпедансом ( Z  368 Ом) у
яких є висока імовірність виникнення паразитного
індуктивного зв’язку;
3) схеми з помірною чутливістю або схеми, що
розраховані на помірний рівень потужності споживання;
4) високовольтні схеми;
5) схеми, що розраховані на роботу із значними
струмами.
Аналогові схеми, як правило, попадають у дві перші
групи, цифрові схеми відносяться до третьої групи, а схеми
спряження і джерела живлення – до двох останніх груп.
Можна комбінувати схеми, що належать до однієї і тієї ж
групи і комбінувати з них підсистеми, однак, схеми з високим
імпедансом слід розміщувати якнайдалі від високовольтних
схем, а схеми з низьким імпедансом не слід розташовувати
поряд зі схемами, розрахованими на значні струми.
В загальному випадку, при об’єднанні схем, що належать
до різних груп, сигнали, які на них поступають, повинні мати
99