Page 24 - 2585

частковим (декілька %) розплавленням речовини. Основними
методами встановлення границі між літосферою та
астеносферою є сейсмологічний і магнітотелуричний.
Земна кора (або шар А) має перемінну товщину. Її
верхня тверда оболонка обмежується знизу поверхнею
Мохоровичича (на глибині 30-70 км). Вцілому, для земної
кори характерна вертикальна і горизонтальна неоднорідність,
яка відображає різний характер еволюції в різних частинах
планети. Вона обумовила суттєву переробку будови в процесі
останнього етапу розвитку (30-40 млн. років тому), коли були
сформовані основні риси сучасного вигляду Землі.
Допускається також, що частина земної кори знаходиться у
стані ізостатичної рівноваги, яка, у випадку порушення,
досить швидко відновлюється завдяки наявності астеносфери.
Під гірськими масивами потужність земної кори
зростає, а в рифтових долинах серединно-океанічних хребтів –
вона мінімальна.
Земна кора як геосфера складає незначну частину від
загального об'єму і маси Землі. За складом і товщиною земну
кору поділяють на три основні типи: континентальну,
океанічну та кору перехідних областей.
Континентальна кора характеризується середньою
товщиною в межах 10-15 км, при максимальній товщині до 70
км. Вона складена магматичними, метаморфічними та
осадовими породами. Від поверхні до глибини 5-15 км
знаходиться осадовий шар. Під ним залягає граніто-гнейсовий
шар товщиною 15-20 км, який складений магматичними і
метаморфічними породами, переважно кислого складу. В
нижній частині континентальної кори залягає потужний шар
базальтів товщиною до 40 км.
Океанічна кора характеризується незначною
товщиною, яка місцями складає 5-10 км. Вона також
складається із трьох шарів: а) верхнього осадового, який
складений незцементованими розсипчастими осадами
(товщиною декілька сотень метрів); б) базальтового
(товщиною 1,5-2,0 км), який в основному утворений
продуктами підводних вивержень вулканів із незначними

23