Page 183 - 2585

забезпечило, як у Венери “парниковий ефект” на її поверхні,
тобто високу температуру і тиск. Такі умови полегшили
розуміння умов утворення порід гранулітової фації
метаморфізму на невеликій глибині від поверхні.
Досить можливо, що умови на Землі на даному етапі її
розвитку не відповідали ні місячним, ні венеріанським, а
представляли собою проміжний стан. Так чи інакше, але в
кінці цього етапу Земля мала астеносферу, набула базальтової
кори, почала формуватися атмосфера і гідросфера. Планета
піддалась інтенсивним метеоритним бомбардуванням.
Особливо інтенсивними, по аналогії з Місяцем, вони
проходили в епоху 4,2-3,8 млрд. р.
Ранньоархейський етап (4,0-3,5млрд. р.) – утворення
сіалічної протокори. Породи, які виникли на або близько
поверхні Землі на цьому етапі виявлені практично на всіх
материках, на всіх давніх платформах. За своїм складом вони
виявились досить одноманітними, відповідаючи натрієвому
гранітоїду – гнейсу тоналітового складу. Звідси їх назва “сірі
гнейси”. Виявлені вони в межах Балтійського, Українського і
Алданського щитів. Проблема їх походження до кінця не
вирішена.
Характер осадових порід західногренландської
ранньоархейської серії Ісуа показують, що на цьому етапі вже
існували гідросфера і атмосфера. Подібно до сучасних
процесів проходила денудація і седиментація.
Пізньоархейський етап (3,2-2,6 млрд. р.) – початок
структурної диференціації протоконтинентальної кори. На
даному етапі на “сіро-гнейсовому” субстраті закладаються в
умовах розтягання і суттєвого потоншення
протоконтинентальної кори земнокам’яні пояси. Вони
проходять цикл розвитку, подібний з розвитком молодих
геосинклінальних систем. Він закінчується стисненням,
метаморфізмом і вторгненням гранітоїдів. В складі осадових
порід зеленокам’яних поясів появляються перші залишки
живих організмів.
До кінця архею товщина континентальної кори
досягнула майже 30 км. В цей період можливо вже виникла

182