Page 30 - 6846

постійності її положення, досягнутого при базуванні. Похибку закріплення
визначають як поле розсіювання положень вимірної бази. Вона залежить від схеми

базування і закріплення (зокрема, напрямку дії сили закріплення), величини і
стабільності сили закріплення, жорсткості заготовки і жорсткості контакту

заготовка-пристрій. При достатній жорсткості заготовки зміщення вимірної бази
під дією сили закріплення відбувається тільки внаслідок зміщення технологічної

бази від контактних деформацій пристрій – заготовка. Якщо сила закріплення

направлена паралельно до технологічної і вимірної баз (перпендикулярно до

виконуваного при обробці розміру), то зміщення баз у напрямку цього розміру

відсутнє і похибка закріплення рівна нулеві.

Зауваження. Для досягнення високої надійності базування сила закріплення

має бути направлена до баз, на які накладають найбільшу кількість зв’язків.

Похибку пристрою визначають як поле розсіювання положень технологічної

бази, викликане неточністю виготовлення і спрацювання виконавчих поверхонь

пристрою та неточністю його встановлення на верстаті.

Величини похибок закріплення і пристрою можна отримати розрахунком

або вибрати за нормативами.

Результуючу спільного впливу решти технологічних чинників на похибку

обробки звичайно називають середньостатистичною (економічною) точністю

обробки ω. Величина ω залежить тільки від методу обробки (т.то від сукупності

обладнання, інструмента, режимів обробки та матеріалу заготовки) і не залежить

від дії чинників, які формують похибку установки заготовки. ω вибирають за

нормативами.

Отже, сумарну похибку обробки можна представити в такому вигляді

2
2
2
2
    4 , 1   4 , 1    (3.2)
сум б 3 п
або
2
2
     (3.3)
сум б зп
де ω зп – значення точності обробки, яке охоплює ω, ε з і ε п. Правило

геометричної суми у виразі (3.3) вибрано з огляду на те, що ε б і ω зп звично

31