Page 7 - 6836

– етику як знання про явища суспільного життя;
– логіку як знання про закони мислення.
Багато істориків і наукознавців називають саме серед діячів
античної культури родоначальників майже всіх сучасних галузей
науки: математики – Піфагора, хімії – Парацельса, механіки –
Архімеда та Герона, акустики – Архипа Таренського, астрономії –
Птоломея та Гіппарха, історії – Геродота та Фукідіта, географії –
Страбона, ботаніки – Тефранка і т. ін. При цьому «батьком усіх
наук» одностайно вважають Аристотеля. Інформаційне «диво»
найстародавніших народів, безумовно, потребує свого подальшого
вивчення та пояснення.
II етап. Наукознавці сьогодні поки що виходять з того, що
наука в сучасному розумінні почала інтенсивно розвиватися в епоху
Відродження (16-17 ст.). Цей етап характеризувався тим, що наука
ще не розділилася на окремі самостійні галузі, їй були притаманні
риси натурфілософії – природа розглядалася в цілому, без виділення
частковості. Як метод пізнання переважало безпосереднє
споглядання, яке перепліталося з елементами наївної діалектики,
метафізики та стихійного матеріалізму.
III етап. Цей етап, на думку наукознавців, охоплює період із
середини 17 до кінця 19 ст., коли інтенсивно розвивається
природознавство, нагромаджується фактичний матеріал,
здебільшого отриманий експериментально, триває диференціація
наук, зроблені значні відкриття у фізиці, математиці, хімії, механіці,
біології, астрономії та геології. Усі описані відкриття спричинилися
до формування таких універсальних понять, як тяжіння, хвильова
теорія світла, збереження енергії, теплота як форма руху,
електричне та магнітне поля, жива клітина, еволюційна теорія тощо.
IV етап. Розвиток науки, який розпочався з кінця 19 – початку
20 ст., триває й досі. Він почався з революційних відкриттів у галузі
природознавства, що особливо стосується фізики (Дж.Томпсон,
Дж.Максвелл, М.Планк, А.Ейнштейн та ін.). Наука 20 ст.
характеризувалась виключно високими темпами розвитку у всьому
світі. Вона супроводжується подальшою диференціацією, і це при
тому, що вже нараховується більш як 1300 окремих наукових
дисциплін. На фоні диференціації наук тепер відбувається
зворотний процес – зближення окремих наук, проникнення однієї
науки з її методами пізнання в іншу, а то й просто злиття кількох
наук в одну, яке є найвиразнішим на «стиках» різних наукових
дисциплін. Такий процес злиття наук дістав назву їх інтеграції.
7