Page 64 - 6767

бів, які виготовляються на одних і тих самих робочих місцях, що на пе-
рший погляд зумовлює технологічну спеціалізацію ділянок, які вико-
нують однотипні операції. Однак сучасна теорія організації виробницт-
ва в більшості випадків відкидає цю структуру. Це ґрунтується на на-

ступних засадах. Системний аналіз виділив у виробничій системі три
підсистеми: функціональну, елементну та організаційну, що представ-
ляють собою різні аспекти однієї системи.

Функціональна підсистема виробничої системи визначається її
призначенням.
Елементна підсистема – визначається устаткуванням, яке за-
безпечує технологічне призначення (цілі).

Організаційна підсистема встановлює мету кожної складової
частини, реалізує виконання цілі у відповідності з функціональним
призначенням. Чим мета складової частини більше відповідає меті

всієї системи, тим ефективність виробничої системи вища. Співвід-
ношення цих варіантів визначає ефективність або предметного, або
технологічного принципу. Таким чином, в основному для серійного

виробництва оптимальним може бути один з двох варіантів рішення:
предметний або технологічний. При технологічному принципі фор-
мування прагнуть створювати рівновеликі (за кількістю основного

обладнання) ділянки, йдучи в ряді випадків на створення ділянок з
двома і більше різними типами верстатів, наприклад, фрезерно-
свердлильна, токарно-розточувальна дільниця і т. п. Дещо складніше
формування ділянок, побудованих за предметним принципом. У цьо-

му випадку підбирають групи виробів з метою створення рівновели-
ких ділянок. Методика вибору базується на основі розрахунку коефі-
цієнта кооперації при знанні загальної кількості устаткування, його

типів і маршрутів обробки деталей або складання виробів.

4.2.2 Вибір принципу формування виробничих підрозділів за
ступенем кооперації

Показник ступеня кооперації – це середня кількість матеріальних
зв'язків між технологічним обладнанням:

X   i (4.6)
k N ,

де k – кількість матеріальних зв'язків, якими i-е обладнання пов'язане
i
з іншим обладнанням;

64