Page 57 - 6767

К – для складання приймають 0,8;
в
Г – густота праці (середня кількість працівників, одночасно пра-
цюючих на одному робочому місці);
Ф – дійсний річний фонд часу роботи складальника, год.
р
Кількість налагоджувальників, що входять до виробничників-
складальників, визначають за нормами. Наприклад, для обслугову-
вання 5…8 складальних автоматів і напівавтоматів та 4...6 складаль-

них ГВМ – один налагоджувальник.
Кількість операторів складальних ліній дорівнює кількості
місць лінії.
Кількість допоміжних працівників — слюсарів-електриків,

слюсарів-ремонтників, мийників деталей, пакувальників, прибираль-
ників та інших визначається за трудомісткістю запланованих обсягів
складальних робіт або приймається у відсотковому відношенні від кі-

лькості виробничників. Наприклад, для СВ та МВ виробництв кіль-
кість допоміжних працівників становить відповідно (45…55) відсот-
ків від кількості виробничників.

Кількість ІТП, службовців, МОП, РКП визначається у відсот-
ковому відношенні від загальної кількості працюючих складального
цеху, тобто до 2...3 %, як і для механічного цеху.

Кількість контролерів ВТК встановлюється із розрахунку до 10 %
від кількості ІТП або точніше у відсотках від виробничників на базі
даних проектних організацій галузі.
Загальна кількість всіх працівників складального цеху заноситься

у зведену відомість на зразок механічного цеху (див. табл. 3.3).
Кваліфікаційні розряди виробничників складального цеху дещо
вищі, ніж для виробничників механічного цеху. Вони залежать від

типу виробництва. Наприклад, середні розряди складальників для
одиничного та дрібносерійного виробництв – 4,0...4,5; для серійного –
3,5...4,0; для масового – 3,0...3,5.

Контрольні запитання

1. Які складові входять у формулу для визначення трудомісткість

механічної обробки?
2. Як розраховують річну трудомісткість цеху?
3. Як визначити кількість основного виробничого обладнання для

одиничного та серійного виробництва?

57