Page 71 - 6679

Найбільш великими є пластові та пластоподібні тіла,
які мають товщину до 200 м, та простягаються на 2-3 км.
В залежності від складу вихідних порід, на основі яких
утворюються скарни, виділяються три типи скарнів: 1) вапня-
кові; 2) магнезіальні; 3) силікатні.
Вапнякові скарни утворюються в результаті заміщен-
ня вапняків. Ці скарни найбільш розповсюджені. Найбільш
характерними для цих скарнів є такі мінерали, як гранати та
піроксени. Інколи значне місці мають такі мінерали, як: амфі-
боли, епідот, магнетит, карбонати, кварц.
Магнезіальні скарни утворюються в результаті замі-
щення доломітів та доломітизованих вапняків. Вони зустріча-
ються значно рідше, ніж вапнякові скарни. Типовими мінера-
лами цих скарнів є: діопсид, шпінель, флогопіт, серпентин,
магнетит, доломіт, кальцит.
Силікатні скарни утворюються в породах силікатного
складу. Мають широке розповсюдження. Вихідними порода-
ми цих скарнів можуть бути гранодіорити, сієніти, порфірити,
туфи, інколи - пісковики та алевроліти.
Найбільш характерним мінералом силікатних скарнів є
скаполіт. Крім цього мінералу, склад силікатних скарнів в ці-
лому подібний до складу вапнякових скарнів.
Розміри зерен мінералів, з яких складаються скарни,
змінюються в межах від часток міліметра до 1-2 см. Інколи
окремі кристали, особливо піроксенів, досягають 50 см.
Серед текстур скарнів найбільш розповсюджені маси-
вна, плямиста, смугаста та друзова.
Переважними структурами є гранобластова, порфіроб-
ластові, волокниста, реліктова.
Скарновим покладам властива зональна будова. На-
приклад, для вапнякових скарнових родовищ характерні на-
ступні зони (в напрямку від інтрузивного масиву): 1) змінені
граніти; 2) скарни темного кольору (тактити); 3) скарни світ-
лого кольору (діопсидового складу); 4) мармури. Відомі також
інші різноманітні типи зональності скарнових родовищ. Але
майже завжди остання зона представлена або мармуром, або
мармуризованим вапняком.
69