Page 80 - 6607

Атлантичному, Індійському та, особливо, Тихому океані.
2
Площа їх поширення оцінюється в 100 млн. км . Потужність
червоних глибоководних глин складає в середньому 100 м.
Основна їх ознака - дуже незначний вміст СаСО 3, або його
повна відсутність. Осадок складається з космічного пилу
(кульки нікелистого заліза), дуже дрібних мінеральних зерен
розміром <0,001мм, представлених в основному гідрослюдою,
кусочками пемзи, цеолітами, уламками вулканічного скла,
зернами авгіту та інших мінералів магматичного генезису, а
також нерозчинними черепашками і сегментами планктонних
організмів (пелагічних форамініфер, радіолярій, зубів акул,
слухових кісточок китів та ін.), рештками водоростей. Тут же
спостерігається скупчення залізо-марганцевих конкрецій.
Червоні глибоководні глини вміщають (не включаючи
конкрецій) до 20% алюмінію, 13% оксиду заліза, 0,2-0,25%
міді, до 0,7% нікелю, а також кобальт, марганець та інші
елементи. В майбутньому розробка цих глин за допомогою
земленасосів і гідро підіймачів зможе забезпечити на сотні
років потребу світової промисловості в міді, нікелі, алюмінії
та інших елементах.
Серед абісальних органогенних відкладів головними є
птероподові, радіолярієві та діатомові мули. Найбільш
розповсюджені форамініферові мули, які займають в Тихому
океані близько 1/3 його площі, в Атлантичному та Індійському
– більше половини. Вони розвинуті в основному у тропіках і
субтропіках, але зустрічаються і в помірних широтах, а в зоні
Гольфстріму заходять навіть за полярне коло.
Якщо в складі переважають птероподи над іншими
групами фауни і мікрофлори, то вміщаючі їх осадки
називаються птероподовими мулами.
Радіолярієві мули розвинуті переважно в Тихому та
Індійському океані на глибинах від 4300 до 8200 м і
представляють собою червону глибоководну глину, збагачену
кременистими скелетами одноклітинних планктонних
організмів – радіолярій, вміст яких досягає 50-60% від
загальної маси осадків.
Діатомові мули характерні переважно для високих
широт. Вони розвинуті головним чином навколо
Антарктичного континенту та в Північній Атлантиці, в

78