Page 70 - 6607

наноси, з гострим запахом сірководню, з високим вмістом
прісноводної та солоноватоводної фауни молюсків, остракод
та діатомових водоростей. В окремих прошарках зустрічається
і типова морська фауна. Засолені лимани характеризуються
фауною, що пристосувалася до життя в гіркосолоних водах.
До групи лагунних відкладів – мілкововодних водойм
морського побережжя, відділеного від моря насипом, баром,
скелястим або піщаним перешийком – відносять осадки лагун
пониженої і підвищеної солоності.
Відклади лагун зниженої солоності (опріснених),
розвинуті, зазвичай, в районах з вологим кліматом і
характеризуються різноманітним складом за простяганням та
невитриманою потужністю до декількох десятків метрів.
Найбільш типовими сучасними опрісненими лагунами є
лагуни на побережжі Франції, Віслинська і Куршська лагуни
Балтійського моря, лагуни східного побережжя Північної і
Південної Америки (зона лагун Мексиканської затоки
довжиною до 120 км і шириною до 50-60 км).
О с а д к и л а г у н п і д в и щ е н о ї с о л о н о с т і
серед товщ антропогену розвинуті трохи менше. Вони відомі
лишень в зоні жаркого сухого клімату. Зокрема відомі
гіркосолоні лагуни на берегах Середземного і Червоного морів
(Суецький перешийок), Аравійського моря (величезна лагуна
в гирлі р. Інд), а також на березі Бенгальської затоки.
Поодинокі лагуни з підвищеною солоністю розміщені
на північному побережжі Чорного та Азовського морів та в
Каспійському морі (Кара-Богаз-Гол).
Для лагун цього типу характерні тонкозернисті осадки:
горизонтальнозалягаючі глини, а також алеврити, зрідка
дрібнозернисті піски. Серед цих осадків залягають прошарки
гіпсів, карбонатів, галіту, глауберової солі та інших солей.
Потужність осадків в лагунах з підвищеною солоністю не
перевищує 50 м, переважна більшість має значно меншу
товщину (до 10 м). Видовий склад фауни, що зустрічається в
цих осадках, дуже бідний. Тут зберігаються тільки найбільш
пристосовані групи організмів – бактерії, джгутикові
водорості, окремі молюски, деякі риби та ін.
Морські та океанічні відклади
У складі цього парагенетичного ряду виділяється три
групи (табл.3): шельфових, батіальних та абісальних відкладів.

68