Page 89 - 6583

диференціація повинна була носити однаковий характер у
кожному елементарному об’ємі мантії: важкі речовини
випадали до центру Землі, а легкі спливали до літосфери. Але
якщо не було конвективних течій у мантії, то не було
диференціації земної кори. Отже, конвективні течії з’явились
пізніше.
Теорія конвективних течій не пояснює топологію
океанів і континентів та принцип антиподності Землі. Згідно з
цим принципом, що випливає із тетраедричної гіпотези Гріна,
в 96 % випадків проти суші по діаметру Землі розміщений
океан. Найбільш чітко цей принцип сьогодні підтверджується
на прикладі Північного Льодовитого океану та Антарктиди:
2
площа кожної 13 тис. км , збігаються обриси берегової лінії,
якщо повернути ці дві території на 15. На початковій стадії
розвитку Землі принцип антиподності проявляється більш
наочно: в Північній півкулі був єдиний океан Тетис, а в
Південній – єдиний суперконтинент Пангея.
Важливих моментів динаміки Землі торкається
ротаційна гіпотеза, що розглядає асиметрію півкуль, появу
материків, виникнення океанів і т.п. Проте жодна із
зазначених гіпотез не відповідає на такі запитання: чому
материк виник у південній півкулі, а океан – у північній?
Чому центрами цих регіонів є магнітні полюси Землі? Чому
гілки конвективних течій збігаються із віссю магнітного
диполя? Який зв’язок між цими обставинами в ході еволюції
планети?
Залишається припустити існування ще одного чи
декількох неописаних механізмів, які й зумовили
диференціацію літосфери на плити континентального та
океанічного типів. Як один із таких механізмів розглянемо
геоелектромагнетизм.
Геомагнітне поле є електромагнітним із
самозбудженням і перенесенням речовини струмовими
вихорами у верхньому ядрі та в мантії Землі. На півночі
планети за нормальної полярності розміщується південний
полюс головного магнітного поля, а на півдні – північний.
Силові лінії цього геомагнітного поля захоплюють частинки,
які надходять із космосу та від Сонця в магнітосферу Землі, і
переносять їх до полюсів, де передають енергію оболонкам
Землі.

89