Page 381 - 6583
P. 381

14.3 Глобальне електричне коло

                   Тепер розглянемо питання існування та обґрунтування
            земної  атмосферної  електрики.  Через  усі  ці  спрайти,  джети,
            гало  в  іоносферу  тече  електричний  струм.  Але  куди  він
            дівається  далі?  Адже  відомо,  що  стійкий  струм  можливий
            тільки  в  замкнутому  контурі.  Іоносферу  і  землю  можна
            вважати  провідниками.  В  одному  випадку  провідність
            забезпечують  вільні  електрони,  що  виникають  під  дією
            жорсткого  сонячного  випромінювання,  у  іншому  –  йони
            підземних вод, що завжди є в землі. При розрядах струм може
            проходити  і  в  повітрі,  але  ж  в  той  же  час  повітря  –  добрий
            ізолятор.  Прямо  в  часовому  полі  в  будь-яку  погоду  стоять
            вертикально     нічим   не    захищені    високовольтні     лінії
            електропередач  напругою  до  500000  вольт.  Проводи
            перебувають  на  відстані  всього  декількох  метрів  один  від
            одного,  але  не  згорають  від  короткого  замикання  через
            повітря.  Так,  повітря  –  ізолятор,  але  все  ж  не  ідеальний.
            Незначна  кількість  вільних  зарядів  у  повітрі  є,  і  цього
            достатньо, щоб замкнути глобальне електричне коло (ГЕК).
                   Блискавки,  спрайти  та  джети  ненадовго  візуалізують
            ділянки  глобального  електричного  кола.  Воно  пов'язує
            іоносферу та поверхню Землі, які відіграють роль обкладинки
            велетенського  конденсатора  (рис.  14.2).  Грози  його
            заряджають,  розряджається  він  повільним  утіканням  заряду
            через злегка іонізоване космічними променями повітря.
                   Модель  ГЕК  запропонував  ще  в  1925  році  той  самий
            Чарльз  Вільсон,  який  через  30  років  пропонував  звернути
            увагу на висотні розряди над хмарами (очевидно не спрайти).
            Саме Вільсон розглядав поверхню Землі та її іоносферу як дві
            величезні  пластинки  конденсатора.  Різниця  потенціалів  між
            ними складає 300 – 400 кіловольт.
                   Під  дією  створеної  напруги  до  землі  через  повітря
            постійно  проходить  електричний  струм  силою  біля  1000
            Ампер.  Ця  цифра  може  здаватися  неймовірною,  але  струм
            розподілений  по  всій  поверхні  планети.  Так  що  на  кожний
            квадратний  кілометр  води  або  суші  припадає  всього  пара
            мікроампер,  а  за  потужністю  все  атмосферне  коло  може
            порівнюватись     усього     з   однією     турбіною     великої
            гідроелектростанції.  Ось  чому  абсолютно  нездійсненна  ідея

                                          367
   376   377   378   379   380   381   382   383   384   385   386