Page 44 - 6574
P. 44

4.  Налагодження  запроектованої  технології  в  умовах  серійного  або
               масового виробництва.
                      Розглянувши  варіанти  технологічних  процесів  технолог  зобов’язаний
               вибрати  найекономічніший  із  можливих  варіантів.  Вибір  оптимального
               рішення  здійснюється  за  результатами  техніко-економічного  аналізу  і
               вибраного критерію оптимальності.
                     Критерієм оптимальності може бути:
                     а) мінімальна технологічна собівартість обробки.
                     У цьому разі, коли аналізується послідовність виконання технологічних
               переходів  на  будь-якому  обладнанні,  достатньо  визначити  норми  часу  на
               виготовлення виробу за кожним варіантом;
                     б) мінімальна технологічна собівартість деталі, заготовки, виробу.
                     Коли використовують різні заготовки, обладнання, остастку для вибору
               найекономічнішого          варіанту      необхідно       розрахувати        для    кожного
               собівартість.  При цьому розраховують  тільки  ті  витрати, які змінюються  зі
               зміною технологічного процесу (технологічну собівартість).
                     Всі витрати, які входять до собівартості поділяють на постійні і змінні.
                     Технологічна  собівартість  на  обсяг  виробництва  визначається  за
               формулою:
                                                      Sm’ = Sv ∙ N + Sn,
               N - кількість виробів;
               Sn - загальна сума постійних витрат;
               Sv - змінні витрати на одиницю.
                     Технологічна собівартість на одиницю виробу:
                                                       Sm = Sv + Sn / N.
                     Після визначення технологічної собівартості їх порівнюють і обирають
               найоптимальніший,  який  при  даному  значенні  програми  забезпечує
               мінімальну  собівартість  одиниці  продукції.  При  цьому  визначають  межі
               економічності кожного варіанту через знаходження «критичної програми» -
               тобто програми, при якій два варіанти, що прирівнюються будуть економічно
               рівноцінними.
                     Вона може бути визначена аналітично і графічно.
                     Методика визначення «критичної програми» така:
                     1 Визначають технологічну собівартість варіантів:
                     Sт 1 = Sv 1 ∙ N + Sп 1, Sт 2 = Sv 2 ∙ N + Sп 2.
                     2 Порівняння двох варіантів обробки проводять, виходячи із рівності:
                     Sт 1 = Sт 2, тобто Sv 1 ∙ N + Sп 1 = Sv 2 ∙ N + Sп 2.
                     3 Із даного співвідношення розраховують „критичну програму”:
                             Sп   Sп
                     Nкр =      2    1  .
                             Sv   Sv 2
                                1
                     Графічний розв’язок можна представити наступним чином:





                                                             43
   39   40   41   42   43   44   45   46   47   48   49