Page 36 - 6533
P. 36

Арнольді  (1963)  та,  особливо,  Ю.П.  Бяллович  (1947,  1960).
                            Останній  назвав  такі  шари  хорогоризонтами,  а  пізніше  —
                            біогеогоризонтами і визначив їх як елементарні — далі неподільні
                            по  вертикалі  частини  біогеоценозу.  У  ландшафтній  екології  та
                            геофізиці  ландшафту  близькі  концепції  майже  одночасно
                            запропонували  в  Грузії,  Франції  та  Німеччині.  Пріоритет  тут  слід
                            віддати Н. Л. Беручашвілі, який на початку 70-х років обгрунтував
                            поняття    геогоризонту   та    розробив   методику    виділення
                            геогоризонтів.
                                    Геогоризонт  розглядаться  як  комплексне  утворення,  в  яке
                            входять усі геомаси, які містяться в певному шарі геосистеми. Цим
                            вони  відрізняються  від  ярусів  фітоценозу,  оскільки,  крім  рослин
                            (фітомаси),  включають  також  повітряні  і  гідромаси,  якщо  вони  в
                            певний  період  там  є  (наприклад,  шапки  снігу  на  гілках  дерев).
                            Основним  критерієм  виділення  геогоризонту  є  специфічний  набір
                            геомас  у  межах  певного  шару  геосистеми.  Зміна  цього  набору
                            (поява нового виду геомаси, зміна їх пропорцій тощо) свідчить про
                            появу у вертикальному профілі геосистеми нового геогоризонту.
                                   Суттєвими  ознаками  при  виділенні  й  характеристиці
                            геогоризонтів  Н.Л.  Беручашвілі  вважає  ландшафтно-геофізичні
                            параметри:  текстуру,  щільність,  об'єм,  колір,  оптичні  та  ін..  3
                            ландшафтно  екологічної  точки  зору  геогоризонти  мають  бути
                            однорідними  і  за  біофізичними,  едафічними,  ландшафтно-
                            геохімічними  показниками.  При  виділенні  геогоризонтів  Н.  Л.
                            Беручашвілі ці ознаки провідними не називає, хоч за розробленою
                            ним методикою геогоризонти виділяються настільки дрібні, що є всі
                            підстави  вважати  їх  однорідними  за  широким  колом  не  тільки
                            ландшафтно-геофізичних  ознак.      Виняток    становлять  грунтові
                            геогоризонти,  основою для виділення яких Н.Л. Беручашвілі бере
                            фізичні показники (механічний склад, щільність), гумусовий стан та
                            насиченість коренями рослин. Проте міграція— акумуляція різних
                            речовин у грунті визначається не тільки цими його властивостями, а
                            й  ландшафтно-геохімічними  умовами  різних  шарів  ґрунтового
                            профілю. Особливе значення мають ландшафтно-геохімічні бар'єри
                            — поверхні, що розділяють вертикальний профіль грунту на шари,
                            які  дуже  відрізняються  за  умовами  міграції  різних  хімічних
                            елементів  і  сполук;  (Перельман,  1975,  Глазовська,  1978).  На


                                                           36
   31   32   33   34   35   36   37   38   39   40   41