Page 7 - 6436

передбачає розвиток форм екотуризму в культурному
ландшафті й робить акцент на принципах стійкого розвитку
туризму, на збереженні тих природних ресурсів, які ще
залишилися в Європі.
Виходячи з відомих концепцій і моделей екологічного
туризму, сьогодні розроблено два основні підходи до
виділення екологічного сектора туризму.
У першому випадку екотуризмом називають туризм,
основним об’єктом якого є дика природа. При цьому
більшість авторів відзначають складність проведення межі
між природою та традиційною культурою, де поряд з
природою об’єкти традиційної культури розглядаються як
об’єкти екотуризму. Але навіть у цьому випадку зміст поняття
«екотуризм» цілком не вичерпано. Значного поширення
набуває туризм з метою відпочинку на природі на територіях,
змінених людиною. Це особливо характерно для США та
країн Західної Європи (західноєвропейська й американська
моделі екотуристської діяльності), де корінних ландшафтів
практично не збереглося, а високу потребу в спілкуванні з
природою населення задовольняє на територіях із вторинною
квазіприродою. Такий туризм часто відносять до розряду
екологічного, а його значення для охорони й відновлення
середовища, народних традицій і екологізації економічного
розвитку стає в деяких регіонах вирішальним.
Прихильники другого підходу пропонують розглядати
екологічний туризм як приклад (вид) сталого туризму. Такий
підхід є більш виправданим, оскільки цей вид туризму
ґрунтується й успішно реалізує на практиці основні принципи
концепції сталого розвитку, такі як: природокористування, яке
не призводить до деградації ресурсів, оскільки для
відновлення й охорони останніх використовують частину
вигод від його розвитку. При такому підході об’єкти туризму
можуть бути як природного, так і штучного походження.
Вигідно відрізняються своєю різноманітністю підходів
до аналізу екотуристичної діяльності зарубіжні наукові школи
екотуризму. Виділяють чотири школи: американську,
австралійську, німецьку, мексиканську.
7