Page 10 - 6436

піших походів. Вітторино Фельтре (1425 р.) організував
школу, де викладали різноманітні туристичні вправи й
здійснювали багатоденні турпоходи з учнями.
В епоху Просвітництва (ХVІІ ст.) Ж.-Ж. Руссо і Г. Ліблі
вперше відзначили роль туристичних походів як способу
патріотичного виховання.
Наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. в європейських
країнах учителі починають здійснювати одноденні подорожі,
відвідуючи пам’ятки, широко використовують екскурсії на
природу.
На початку ХІХ ст. в країнах Західної Європи
поширюється рух «Назад до природи!» У цей час туристично-
краєзнавчі походи були потужним чинником національно-
культурного відродження й нашої країни. Організаторами та
учасниками природознавчих та етнографічно-краєзнавчих
туристичних маршрутів були Яків Головацький (подорожував
Галичиною, Карпатами, Закарпаттям, Польщею, Угорщиною),
Іван Вагилевич (вивчав життя людей, які живуть у Карпатах –
бойків, гуцулів, лемків; збирав фольклор та етнографічні
матеріали, проводив археологічні дослідження), Іван Франко
(подорожував з дитинства Прикарпаттям і Карпатами).
У другій половині ХІХ ст. в Англії, Австрії, Італії та
Швейцарії створюють альпійські клуби. Визначною подією в
контексті розвитку екологічного туризму було створення
туристичного товариства «Друзі природи». У цей період в
Україні починається формування туристичних регіонів.
Наприкінці 80-х років в Ялті виник «Гурток
шанувальників природи, гірського спорту і Кримських гір»,
члени якого багато зробили для розвитку екотуризму.
Подальшого розвитку екотуризм набув у період
політики «українізації», яку проводили більшовики (1923-
1933 рр.). У ході національно-культурного відродження в
Україні важливу роль відігравала туристично-екскурсійна
діяльність. Екскурсії розглядали як найважливіший
інструмент, метод виховної, культурно-пізнавальної роботи
серед широких верств населення. Наступним етапом
формування основ екотуризму став активний розвиток
10