Page 114 - 6375

= .
2

Таким чином, коефіцієнт поверхневого натягу можна означити як величину, що

чисельно дорівнює силі, яка діє по дотичній до поверхні рідини і припадає на одиницю
довжини лінії – границі рідини.

Рисунок 3 – Сили поверхневого натягу.

Зазначимо, що «силове» тлумачення поверхневого натягу тепер використовується

суто формально для полегшення різних розрахунків. Дуже важливою є залежність
коефіцієнта поверхневого натягу від природи рідини і температури. Залежність () вперше

дослідив Д. І. Менделєєв у 1860 р. Він встановив, що для води, спирту, ефіру коефіцієнт з

підвищенням температури зменшується за лінійним законом. Менделєєв також встановив,
що для кожної рідини має існувати температура , при якій поверхневий натяг дорівнює

нулю, тобто зникають будь-які відмінності між рідиною та її насиченою парою. Цю

температуру Менделєєв назвав «абсолютною точкою кипіння». Тепер загальноприйнятим
став термін, за Ендрюсом, «критична температура». Зменшення коефіцієнта поверхневого

натягу рідин з підвищенням температури не є безпосереднім свідченням про зменшення сил
молекулярної взаємодії. Воно пов’язане з тим, що з підвищенням температури зростає (як в

об’ємі, так і в поверхневому шарі) кінетична енергія теплового руху молекул. Лінійне
зменшення коефіцієнта від характерне і для багатьох рідких металів.

Характер залежності коефіцієнта від природи рідини передається наближено

формулою Стефана