Page 64 - 6330

годин відносної вологості 90%, температури від 10 градусів Цельсія і вище та
води на картопляному листі ще принаймні упродовж чотирьох годин.
Імовірність збігу таких умов була значно меншою упродовж малого
льодовикового періоду, коли залежність Ірландії від картоплі тільки
починалася; в середині 1840-х років умови для поширення картопляної
хвороби поліпшилися внаслідок потепління. Картопляна хвороба, вірогідно,
виникла у новому сорті картоплі з Перу; вперше вона з'явилася 1843 року на
північному сході Сполучених Штатів і наступного року у Фландрії. До літа
1845-го року спори поширилися до Ірландії. За спогадами ірландців, та зима
була найтеплішою; весна також була тепла, і в червні температура піднялася
у середньому на три-чотири градуси вище за середню упродовж століття
температуру. В цілому те літо було другим найтеплішим у XIX столітті. На
додачу до всього було 64 дні дощу у липні, серпні та вересні, причому тільки
в серпні – 24.
Картопляна хвороба жорстоко вдарила по єдиній
сільськогосподарській культурі, завдяки якій Ірландія жила і без якої гинула.
Упродовж кількох наступних років понад мільйон людей вмерли від голоду
та хвороб, пов'язаних із недоїданням. Мабуть, найбільшою в американській
історії вимушеною міграцією був масовий виїзд зі штатів Канзас, Оклахома,
Техас та інших рівнинних штатів на початку 1930-х років. Це стало наслідком
немудрого землекористування, яке підвищило вразливість певної території та
її населення до несподіваних кліматичних змін. Упродовж 1920-х років
відбулася революція у сільському господарстві штатів Високих Рівнин.
Механізація означала створення трактора, комбайна, оборотного плуга та
вантажівки. Це, у свою чергу, привело до «великої оранки» наприкінці 1920-х
років. Сільськогосподарські експерти помилково вважали, що повторне
переорювання землі аж до стану однорідності і пухкості сприятиме кращому
засвоєнню та утримуванню дощової води. Агрономічні дослідження,
зосереджені на різних способах підвищеного поглинання води, зовсім не
брали до уваги проблему вітряної ерозії, що стала значно серйознішою
загрозою саме внаслідок цих суттєвих змін в обробітку землі.
Упродовж кількох років збирали рекордні врожаї, а ранніми ознаками
вітряної ерозії нехтували. Навіть коли землю залишали під паром, її
продовжували орати для того, щоб викоренити бур'яни і водночас сприяти
поглинанню вологи і тим самим забезпечити хороший старт для майбутньої
сівби.
Осінь 1930-го року та весна і літо 1931-го року принесли затяжні дощі і
труднощі, але і рекордні врожаї. Після сухої зими, у березні 1932 року,
почали дути сильні вітри і частково зняли верхній шар ґрунту. Весняні дощі
були спорадичні і недостатні, а потім раннім літом, перериваючи посуху, що
робила те літо в цілому незвично сухим, повінь від сильних злив розмила
грунт. Осінь видалася дуже сухою, і з настанням зими багато полів було
покинуто.

63