Page 80 - 6249
P. 80

омани.  У  некласичній  філософії  істина  сприймається  як  форма  психічного  стану
                  особистості  (К’єркегор)  або  як  цінність,  що  «не  існує,  але  означає»  (Ріккерт),  або
                  феномен  метамови  формалізованих  систем  (Тарський),  спекулятивний  ідеальний
                  конструкт (Гартман).
                        Історизм  –  принцип  підходу  до  предмета  дослідження  як  до  змінного  у  часі,
                  перебуваю  чого  у  розвитку.  Термін  для  позначення  універсального  методу  «наук  про
                  дух» запропонований В. Дільтеєм.
                        Конвенціоналізм  –  напрямок  в  сучасній  філософії  науки,  згідно  з  яким
                  використання  певних  суджень,  які  відображають  те  чи  інше  рішення  емпіричних
                  проблем  у  межах  наукової  теорії,  пов’язане  із  заздалегідь  прийнятими  понятійними
                  домовленостями  (конвенціями).  Ці  конвенції  не  підпадають  під  емпіричні  критерії
                  істинності,  вони  обумовлені  уявленнями  щодо  простоти,  зручності,  естетичної
                  досконалості
                        Наукова картина світу – вища форма систематизації наукового знання. Вона має
                  три  основні  аспекти:  онтологічний,  гносеологічний  та  методичний.  В  онтологічному
                  аспекті  –  це  система  наукових  знань  про  світ  у  цілому  та  окремі  регіони  реальності
                  (фізична,  біологічна  картина  світу),  про  основні  об’єкти  цієї  реальності,  їх  типи,
                  структуру, відношення, генезис, просторово-часові форми. У гносеологічному аспекті –
                  це  система  принципів,  які  визначають  напрями  та  методи  наукового  пізнання  і  є
                  формами  синтезу  наукового  знання.  Приклади:  атомізм,  детермінізм,  інваріантність  у
                  фізиці;  цілісність,  еволюціонізм  у  біології.  У  методологічному  аспекті  –  це  стиль
                  наукового  мислення,  що  визначається  категоріями  (найбільш  загальні  поняття),
                  парадигмами та науково-дослідними програмами.
                        Неопозитивізм
                        Парадигма  –  це  зразок  постановки  проблеми  та  шляхів  вирішення  задач,  яких
                  дотримується  те  чи  інше  наукове  співтовариство  щодо  дослідження  певного  явища
                  природи.  Наукова  парадигма  містить  у  собі  набір  понять  та  технічних  засобів  для
                  спостереження  та  пояснення  явищ.  Парадигми  виникають  лише  на  стадії  розвиненої
                  науки,  адже  свідчать  про  певні  наукові  досягнення,  які  можуть  бути  підставою  для
                  формування наукової теорії, що буде сприйнята співтовариством вчених у якості основи
                  для своїх досліджень. Парадигма дозволяє об’єднати вчених у наукове співтовариство,
                  надати  готові  визначення  основних  понять  та  принципи  дослідження,  дозволяє  легко
                  вирішувати  задачі  шляхом  співставлення  відомих  та  невідомих  ситуацій.  Центральне
                  поняття у філософії науки Томаса Куна.
                        Постпозитивізм – напрям у філософії науки, що склався у 1950-х рр. як реакція
                  на  концепцію  науки  логічного  позитивізму.  Засновником  вважається  Карл  Поппер.
                  Постпозитивісти  запропонували  відійти  від  дослідження  мови  науки  та  логічних
                  процедур  отримання  та  обґрунтування  нового  знання  до  вивчення  історичних,
                  культурних,соціальних умов виробництва наукового знання.
                        Раціоналізм – напрям у гносеології, який визнає пріоритет розуму як у пізнанні,
                  так  і  у  відношенні  до  чуттєвих  форм  пізнання  (відчуття,  сприйняття,  уявлення).
                  Зароджується в античній натурфілософії, що стверджувала ідею про здатність органів
                  чуттів надавати людині хибну інформацію. Достовірне знання можна віднайти лише у
                  мисленні. У Платона раціоналізм втілився в утвердженні дедуктивного методу. У Новий
                  час раціоналізм отримав обґрунтування у працях Р. Декарта
                        Редукціонізм  –  методологічна  настанова,  яка  полягає  у  зведенні  складного  до
                  простого,  цілого  до  властивостей  його  частин  (мерістичний  або  демокритівський
                  редукціонізм) та частин до специфіки цілого (холічний або платонічний редукціонізм).
                  Історично  виникає  у  природничих  науках.  У  філософському  контексті  аналіз  меж
                  застосування  редукціонізму  пов’язаний  з  уточненням  фундаментальних  онтологічних
                  та логіко-гносеологічних проблем: визначення ступеню зведення один до одного явищ
                  різного  порядку,  взаємовідношення  принципу  системності  та  принципу  розвитку,


                                                              80
   75   76   77   78   79   80   81